Захист Вітчизни 10 клас.

Урок №___                                       10 клас                            Дата___________

Тема: Охолодження та висушування місця термічного опіку. Накладання стерильних повязок при опіках та обмороженнях. Домедична допомога при хімічних опіках.

Мета:

• Навчальна:

– вивчити методи охолодження та висушування місця термічного опіку. Накладання стерильних повязок при опіках та обмороженнях. Домедичну допомогу при хімічних опіках.

• Виховна

– виховувати відношення до здоров.я людини як до найвищої цінності людства.

• Розвивальна:

-розвиток почуття необхідності здорового способу життя..

ХІД УРОКУ

I. Вступна частина.

- Повторення домашнього завдання.

- Оголошення теми, мети уроку, навч. питань.

II. Основна частина.

Відпрацювання навчальних питань.

Лікування опіків: перша допомога

Перша допомога після опіків полягає в припиненні впливу фактора, що руйнує цілісність шкіри і антисептичної обробки рани.

При найбільш поширених, термічних опіках, перш за все, слід охолодити обпечену шкіру. Найкраще це робити під струменем чистої холодної води. Причому, охолоджувати опік потрібно досить довго – не менше двадцяти хвилин.

Промивання холодною водою також необхідно проводити при хімічних опіках, викликаних попаданням кислоти або лугу.

Після цього слід обпаленої по можливості звільнити від стискує подих одягу, накласти на опік асептичну пов’язку, а при великих опіках загорнути в чисте простирадло, напоїти теплим солодким чаєм і дати знеболюючі засоби (якщо є така можливість).

Лікування опіків: чого ніколи робити не можна?

Лікування опіків дуже часто ускладнюється неправильними діями потерпілих чи їх родичів. Наприклад, ні в якому разі не можна на свіжу обпалену поверхню накладати жири – мазі на жировій основі, а тим більше побутові жири, на зразок соняшникової олії.

Головним завданням лікування опіків на ранній стадії є висушування рани – видалення надлишку так званого тканинного інфільтрату, який утворюється в уражених опіком тканин. Висушування необхідно для того, щоб запобігти розвитку гнійних ускладнень і прискорити відновлювальні процеси в області опіку.

Жирова плівка лише ускладнить лікування після опіків. Вона буде перешкоджати притоку повітря і сприяти розвитку патогенної мікрофлори. Варто пам’ятати, що мазі на жировій основі для лікування опіків доцільно використовувати лише на завершальній стадії лікування – коли в місці опіку вже сформувалася нова шкіра.

Не варто при лікуванні опіків вдаватися і до різного роду народним лікувального зілля – прикладання листів капусти, сирого м’яса, землі, сметани і т. д. Слід пам’ятати, що опік – це відкрита рана, і попадання в неї будь-інфекції може викликати самі плачевні наслідки.

З цієї ж причини, якщо на місці опіку утворилися пухирі, їх не слід самостійно розкривати.

Самостійно можна лікувати лише опіки 1 ступеня, якщо їх площа складає менше 9% площі шкіри (наприклад, рука або спина).

У всіх випадках проводяться знеболювальні заходи, напування підсоленою водою. Найбільш небезпечні – опіки, отримані в результаті дії напалму, фосфору, інших синтетичних в’язких речовин, так як вони прилипають до тіла і розмащуються при спробі збити їх полум’я. Припиняє горіння їх занурення у воду чи накладання змоченої у воді пов’язки.

МІСЦЕВЕ ЛІКУВАННЯ

Місцеве лікування звичайно розпо­чинається зразу після надходження потерпілих у лікувальний заклад, а тим, хто перебуває в стані шоку чи у разі загрози цього ускладнення, — після виведення їх з цих станів.

При опіку І ступеня уражену по­верхню змазують етиловим спиртом (56—76 %) і пов'язкою її не закрива­ють. Через 3—5 діб некротизований поверхневий епітелій злущується, за­мінюючись на новий, що має роже­вий колір у ранні строки.

Опіки II ступеня обробляють після знеболювання (внутрішньовенне вво­дять аналгетики). Шкіру біля обпече­ної поверхні дезінфікують 0,5 % роз­чином хлоргексидину, 1 % йодона-том чи 76 % етиловим спиртом. Опі­кову поверхню обмивають ватно-мар­левими кульками, добре змоченими якимось антисептичним розчином чи теплим розчином натрію хлориду, після чого осушують сухими стериль­ними тампонами. Пухирі спорожню­ють від ексудату і повністю вирізують. На опікову поверхню здебільшого на­кладають волого-висихаючу пов'язку: з розчином фурациліну (1:5000), чи 0,5 % хлоргексидину (краще його спир­товий розчин — гібітан), чи мазьову на гідрофільній основі (левосиль, ле-воміколь тощо), або з фламазином (1 % сульфазіадин срібла). За відсут­ності промокання (контролюють щод­ня) її не змінюють протягом 7—10 діб. Якщо рана не ускладнюється інфек­цією, то за цей час вона загоюється. Звичайно після зняття пов'язки повер­хня опіку повністю вкрита новоутво­реним рожевим епітелієм. У разі про­мокання пов'язку змінюють на нову.

Опіки II ступеня обличчя лікують відкритим способом. Після промиван­ня опікової поверхні та висушування її обробляють в'яжучими чи дублячи­ми речовинами (3 % розчином пер­манганату калію, 5 % розчином тані­ну та ін.), рідше — композиціями (пластубол тощо), що утворюють плівку.

Опіки II ступеня кистей після об­робки їх поверхні антисептиком, кра­ще в формі мазі, або закривають по­в'язкою, або поміщають у целофанові стерильні мішечки, які зав'язують на зап'ястках. Ці мішечки треба зміню­вати щоденно. Такий спосіб не утруд­нює рухів пальців і не порушує кро­вообігу в кисті, як це буває у разі ви­користання бинтових пов'язок. Опіки II ступеня кінцівок чи тулуба можна лікувати також відкритим способом — без пов'язки — у спеціальних аероте-рапевтичних камерах — мішках (для кінцівок) та в установках (АТУ), у які надходить сухе, стерильне повітря.

Опіки І НА ступеня лікують таким самим способом, як і опіки II ступе­ня. У неускладнених інфекцією ви­падках вони загоюються протягом 2— З тиж.

Місцеве лікування опіків ІІІ Б та IV ступенів проводять залежно від їх площі.

При глибокому поширеному опіку однієї глибини всю ділянку некрозу (струп) у межах здорової шкіри в пер­ший тиждень — на 3-тю — 7-му до­бу — тангенційно вирізують і тимчасо­во закривають "біологічною" пов'яз­кою — консервованою свинячою шкірою, синтетичною шкірою чи, рідше, консервованою алошкірою (ос­танню через загрозу СНЇДу та інших інфекцій використовують рідше). Таке тимчасове закриття показано тим рані­ше, що більша площа ділянки некро­зу і більший ризик смерті. Тимчасове закриття опікової рани запобігає інфікуванню рани, плазмореї та прискорює підготовку поверхні для аутопластики зрізами шкіри. Воно може проводитись як одноразово, так і у кіль­ка етапів. Поряд із цим використовують і інші заходи запобігання інфекції та сти­мулювання регенерації тканин (ультра­звук, лазерне опромінення тощо).

Перед пластикою глибоких опіків треба ліквідувати анемію, гіпопротеї-немію та інші порушення обміну, а також нейтралізувати мікрофлору на поверхні рани, зокрема стрептококи, перевіривши наявність їх мікробіоло­гічним шляхом. Раннє закриття ра­нових поверхонь глибоких опіків по­ряд із використанням антибіотиків — найважливіші заходи запобігання опіковому сепсису.

Хімічні опіки виникають у разі дії на шкіру концентрованих кислот (сульфатної, хлоридної, нітратної, карболової тощо ) і лугів (їдких калі, натру, розчинів аміаку, негашеного вапна ), фосфору, деяких солей (хлориду цинку ). Хімічні опіки небезпечні ще й тим, що спричинюють загальне отруєння організму з ознаками: сип, пухирьці, локальний біль без видимих ушкоджень, головний біль, утруднене дихання. При опіках кислотою чи лугом на поверхню опіку ллють холодну воду або розчин соди протягом 10-15 хв. При опіку органічними сполуками алюмінію уражену ділянку протирають гасом, бензином або етиловим спиртом, тому що при промиванні водою сполуки алюмінію спалахують. Для змивання негашеного вапна застосовують не воду, а олію або тваринне масло.

Дія низьких температур на організм людини. Від тривалого перебування на холоді у людини виникає переохолодження організму, або загальне замерзання. Фази переохолодження такі:

1) людина відчуває втому, скутість, сонливість, байдужість;

2) за подальшого зниження температури тіла спостерігається запаморочення;

3) зупинка кровообігу, серцевої діяльності.

Обмороження — це пошкодження тканин у результаті дії низьких температур. Найбільш уразливі для обморожень частини тіла з найслабшим кровотоком: ніс, вуха, кінцівки.

Перша допомога при відморожуваннях та переохолодженні.

При переохолодженні потерпілого переносять в тепле приміщення і поступово зігрівають (у ванні з водою кімнатної температури з підвищенням температури води до 36 град С ) та проводять обережний масаж усіх частин тіла. Коли шкіра порожевіє, починають проводити реанімаційні заходи (штучне дихання і непрямий масаж серця). При появі самостійного дихання потерпілого переносять у ліжко, тепло вкривають, дають гарячий чай, молоко. Після зігрівання слід визначити, чи не відбулося обмороження кінцівок та інших частин тіла.. При обмороженні у потерпілого спочатку з’являється відчуття холоду, потім оціпеніння, побіління шкіри і втрата чутливості. У разі побілінні, припухлості шкіри потерпілого слід перенести у тепле присміщення, зняти одяг і взуття, відморожену ділянку розтерти м’якою тканиною або ватою, зігріти теплою водою до почервоніння. Уражену ділянку можна змастити спиртом і накласти пов’язку. На великі обморожені ділянки накласти теплоізолюючу пов’язку: бинт, потім товстий шар вати, обмотати поліетиленовою плівкою, фольгою або клейонкою і зафіксувати бинтом. При обиороженні з утворенням пухирів і відмиранні тканин і заніміння кінцівок потерпілому накладають стерильну пов’язку і госпіталізують.

ІІІ. Заключна частина.

І.Закріплення вивченого матеріалу.

“Опіки. Опікова хвороба”

1.     Що характерно для опіків, отриманих в приміщенні:

а) велика площа;

б) отруєння чадним газом;

в) опік дихальних шляхів;

г) обвуглення.

2.     З чого починається лікування в стаціонарі хворого з ураженням опіків більше 50% поверхні тіла?

а) введення  антибіотиків;

б) введення протиправцевої сироватки;

в) проведення місцевої анестезії;

г) проведення комплексу протишокових заходів;

3.     Отриманий хімічний опік невідомою речовиною. Рану слід промити розчином:

а) оцтової кислоти;

б) соди;

в) проточною водою.

4.     П’ята доба після отримання обмеженого (менше 10%) по площі опіку в результаті попадання на шкіру розпеченого металу. Хірургічна тактика?

а) відкритий метод лікування;

б) закритий метод лікування;

в) лікування в умовах керованого антибактеріального середовища;

г) некректомія;

д) пластична операція.

5.     Опіки – це ушкодження тканин організму, які виникають внаслідок місцевої дії:

а) високої температури;

б) низької температури;

в) хімічних речовин;

г) електричного струму;

д) іонізуючого випромінювання.

6.     Для профілактики больового шоку вводять:

а) анальгетики;

б) дезагреганти;

в) нейролептики;

г) седативні засоби.

7.     Діагноз (опікова хвороба) встановлюється за умовами:

а) при поверхневих опіках більш ніж 15-25% поверхні тіла;

б) при глибоких опіках більше ніж 10% поверхні тіла;

в) при поверхневих опіках більш ніж 10% поверхні тіла;

г) при глибоких опіках більш ніж 25% поверхні тіла.

8.     До основних ознак опікового шоку відносять:

а) плазмовтрату;

б) гемоліз;

в) порушення функції нирок;

г) тривалість до 72 год.

9.     До основних ознак токсемії відносять:

а) пригнічення ЦНС;

б) галюцинації;

в) марення;

г) гіперпротеїнемія.

10. Для поліпшення органного кровообігу використовують:

а) антибіотики;

б) еуфілін;

в) дофамін;

г) сечогінні

11. Для компенсації плазмовтрати застосовують:

а) плазму;

б) альбумін;

в) стабізол;

г) рефортан;

д) зволожений кисень.

12. До екстракорпоральних методів детоксикації відносять:

а) форсований діурез;

б) плазмоферез;

в) гемосорбція;

г) всі відповіді правильні.

13. Для опіків фосфором характерно:

а) ураження легень;

б) ураження печінки;

в) ураження нирок;

г) ураження опорно-рухового апарату.

14. Для опіків кислотами характерно:

а) коагуляція тканин;

б) дегідратація тканин;

в) розвиток сухого некрозу;

г) колікваційний некроз.

15. Для опіків лугами характерно:

а) вологий некроз тканин;

б) утворення ефіних альбумінатів;

в) омилення жирів;

г) коагуляційний некроз.

16. З чого починається надання першої допомоги при термічному опіці?

а) накладання асептичної пов’язки на рану;

б) дати потерпілому попити гарячого чаю;

в) введення знеболюючих;

г) припинення дії термічного агента;

д) обробки обпеченої поверхні олією.

17. Некректомія виконується при:

а) опіках на обличчі;

б) опіках на ступні;

в) опіках промежини;

г) циркулярних опіках циліндричних частинах тіла;

д) обширних опіках спини.

18. При очищенні опікової рани та появі в ній грануляцій необхідно:

а) використовувати пов’язки із гіпертонічним розчином;

б) здійснити аутодермопластику;

в) проводити щоденні перев’язки із мазями;

г) мазеві пов’язки змінювати через 3-4 дні;

д) хворого виписати додому.

19. Основним в лікуванні опікового шоку має бути:

а) призначення знеболюючих;

б) корекція серцевої діяльності;

в) ліквідація гіповолемії;

г) призначення антикоагулянтів та дезагрегантів;

д) оксигенотерапія.

20. Які ускладнення найчастіше виникають у ІІІ стадії опікової хвороби?

а) пролежні;

б) стоматити;

в) пневмонії;

г) ангіни;

д) тромбози і тромбофлебіти.

21. Втрата білка за добу у хворих з опіковою хворобою становить:

а) 20-40 г;

б) 50-200 г;

в) 300 г;

г) 400 г.

22. За першу добу після опіку об’єм інфузії повинен становити?

а) 3-6 л;

б) до 500 мл;

в) близько 1 л;

г) 7-9 л.

23. Медикаментозне лікування відмороження повинно бути спрямовано на:

а) зняття судинного спазму і відновлення кровообігу в кінцівці;

б) підвищення температури тіла;

в) поповнення ОЦК;

г) підвищення артеріального тиску.

24. Епітелізація раневої поверхні відбувається на:

а) 2-й день;

б) 5-й день;

в) 8-10-й день;

г) 14-16 день.

25. При зниженні температури тіла до яких показників наступає біологічна смерть:

а) 35⁰С;

б) 30⁰С;

в) 27⁰С;

г) 22⁰С.

26. Дефіцит ОЦК протягом першої доби після опіку становить:

а) 50%;

б) 40%;

в) 30%;

г) 20%.

27. Розвиток септичного стану у хворих з опіковою хворобою найчастіше виникає на:

а) 7-12 добу;

б) 5-6 добу;

в) 2-3 добу;

г) в першу добу.

28. При хімічному опіку білим фосфором нейтралізуючим агентом є:

а) розчин гліцерину;

б) розчин тіосульфату натрію;

в) розчин мідного купоросу;

г) розчин етилового спирту.

29. Основна мета використання інгаляцій кисню є:

а) боротьба гіпоксією;

б) профілактика ДВЗ-синдрому;

в) ліквідація гіпопротеїнемії;

г) підвищення артеріального тиску.

30. Одним  із найчастіших ускладнень антибіотикотерапії, що виникає на 3 - 5 день після травми є:

а) кандидоз;

б) алергічні реакції;

в) гіпертермія;

г) всі відповіді правильні.

2. Підбиття підсумків заняття.

З.Завдання додому.

Тести. 10 клас. Реанімація.

І варіант

1. При оцінюванні загального стану потерпілого не враховують такі фактори:

А) непритомність

Б) наявність дихання

В) наявність чи відсутність кровотечі

Г) перевірка можливості руху кінцівками

2. До об’єктивних показників стану організму відносять:

А) поведінка постраждалого

Б) скарги на біль

В) наявність свідомості та дихання

Г) шок від страху за своє життя

3. Частоту пульсу визначають:

А) на венах

Б) на животі

В) на скронях

Г) на зап’ясті

4. До вторинного огляду постраждалого належить:

А) перевірка пульсу

Б) перевірка дихання

В) перевірка опорно-рухової системи

Г) перевірка цілісності судин

5. Смерть це:

А) незворотне припинення функцій організму

Б) суміжний стан між життям та смертю

В) розлад всіх життєвих функцій

Г) незворотні дії в організмі, відновлення яких неможливе

6. Агонія це:

А) незворотне припинення функцій організму

Б) суміжний стан між життям та смертю

В) розлад всіх життєвих функцій

Г) незворотні дії в організмі, відновлення яких неможливе

7. Клінічна смерть  це:

А) незворотне припинення функцій організму

Б) припинення кровообігу, дихання та відсутність рефлексів

В) розлад всіх життєвих функцій

Г) суміжний стан між життям та смертю

8. Під час якого стану організму можливе відновлення життя:

А) біологічна смерть

Б) клінічна смерть

9. Клінічна смерть триває:

А) 10-15 хв.

Б) 3-4 хв.

В) 1-2 год.

Г) 5-6 хв.

10. Реанімація це:

А) відновлення функцій кишечника

Б) зупинка капілярної кровотечі

В) допомога при отруєнні

Г) відновлення дихання та роботи серця

11. Ознаками зупинки серця є відсутність:

А) перистальтики кишечника

Б) дихальних рухів

В) серцебиття

Г) пульсу

12. Першочерговість дій при реанімації:

А) відновлення прохідності дихальної системи

Б) непрямий масаж серця

В) штучне дихання

Г) чергування штучного  дихання та непрямого масажу серця

Тести. 10 клас. Реанімація.

ІІ варіант

1. До суб’єктивної оцінки стану організму відносять:

А) поведінка постраждалого та його скарги

Б) артеріальний пульс

В) стан системи дихання

Г) цілісність кровоносних судин

2. Якщо пульс відсутній потрібно:

А) проводити штучне дихання

Б) проводити закритий масаж серця

В) проводити відкритий масаж серця

Г) накласти джгут

3. Термінальний стан це:

А) незворотне припинення функцій організму

Б) суміжний стан між життям та смертю

В) розлад всіх життєвих функцій

Г) незворотні дії в організмі, відновлення яких неможливе

4. Біологічна смерть це:

А) незворотне припинення функцій організму

Б) суміжний стан між життям та смертю

В) розлад всіх життєвих функцій

Г) незворотні дії в організмі, відновлення яких неможливе

5. До первинного огляду постраждалого належить:

А) перевірка опорно-рухової системи

Б) перевірка дихання

6. Які засоби відновлення функцій організму належать до реанімаційних:

А) фіксація кінцівок при переломах

Б) штучне дихання

В) зупинка серця

Г) зупинка кровотечі

7. Першочерговість дій при реанімації:

А) відновлення прохідності дихальної системи

Б) непрямий масаж серця

В) штучне дихання

Г) чергування штучного  дихання та непрямого масажу серця

8. Клінічна смерть – це кортке припинення:

А) життєдіяльності дихальної системи

Б) роботи серця

В) діяльності головного мозку

Г) життєдіяльності критичних систем

9. Ознаками зупинки серця є відсутність:

А) перистальтики кишечника

Б) дихальних рухів

В) серцебиття

Г) пульсу

10. Біологічна смерть має такі ознаки:

А) тривала відсутність дихання

Б) тривала відсутність роботи серця

В) тривала відсутність роботи мозку

Г) медичні прилади не фіксують ознак життєдіяльності організму

11. Реанімація це:

А) відновлення функцій кишечника

Б) зупинка капілярної кровотечі

В) допомога при отруєнні

Г) відновлення дихання та роботи серця                   

12. Клінічна смерть триває:

А) 10-15 хв. Б) 3-4 хв.  В) 1-2 год. Г) 5-6 хв.

Зазист Вітчизни. 10 клас.

1. Види медичної допомоги та основні вимоги до них.

Під видом медичної допомоги слід розуміти перелік (комплекс) лікувально-евакуаційних заходів, що проводяться під час впливу різних уражаючих чинників як власне потерпілим населенням, так і службою охорони здоров’я у районах (осередках) катастроф та у лікувально-профілактичних закладах.

Нині служба медицини катастроф виділяє такі види медичної допомоги як:

'   перша медична допомога;

'   долікарська допомога;

'   перша лікарська допомога;

'   кваліфікована медична допомога;

'   спеціалізована медична допомога.

Перші три види медичної допомоги надаються безпосередньо в осередках катастроф або поблизу них, вони належать до догоспітальних видів допомоги.

Госпітальні види допомоги – кваліфікована та спеціалізована медична допомога – надаються за межами осередку в лікувально-профілактичних закладах, куди евакуюються потерпілі. У деяких випадках елементи кваліфікованої медичної допомоги можуть надаватися під час догоспітального періоду.

До надання медичної допомоги та лікування потерпілих згідно із сучасною системою лікувально-евакуаційних заходів висуваються такі основні вимоги:

1. Спадкоємність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих. Вона досягається:

-        єдиним розумінням усіма медичними працівниками, які беруть участь у наданні медичної допомоги, патологічних процесів, що відбуваються в організмі людини в результаті впливу на нього відомих чинників ураження під час катастрофи;

-        знанням єдиних методів профілактики і лікування різних уражень.

2. Послідовність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих  досягається якісним заповненням документації.

3. Своєчасність медичної допомоги потерпілим. Передбачає надання різних видів медичної допомоги в оптимальні терміни стосовно врятування життя потерпілих та наступного відновлення (відтворення) їх здоров’я.

2. Перша медична та долікарська допомога

Вирішальне значення для збереження життя і здоров’я потерпілих має вчасне і правильне надання першої медичної допомоги. Актуальність цієї проблеми стає ще більш очевидною у разі виникнення катастроф. Значна частина уражених у таких випадках може загинути від невчасно наданої медичної допомоги. Відомо, що відсутність допомоги важко потерпілим протягом 1 год. після ушкодження збільшує кількість смертельних наслідків на 30%, до 3 год. – на 60%, до 6 год. – на 90%.

За даними ВООЗ, 20% загиблих унаслідок нещасних випадків у мирний час могли б бути врятовані, якби вони вчасно отримали першу медичну допомогу. Під час Великої Вітчизняної війни (1941-1945р.р.) серед загиблих воїнів на полі бою 2,6% померло від зовнішньої кровотечі із дистальних відділів кінцівок, хоча для її зупинки достатньо було накласти найпростішу закрутку.

Перша допомога - це сукупність простих доцільних дій, спрямованих на збереження здоров'я і життя потерпілого. По-перше, якщо є потреба і можливість, необхідно винести потерпілого з місця події. По-друге, оглянути ушкоджені ділянки тіла, оцінити стан потерпілого, зупинити кровотечу і обробити ушкоджені ділянки. Потім необхідно іммобілізувати переломи і запобігти травматичному шокові.

Основна мета першої медичної допомоги – врятування життя потерпілого, усунення впливу уражаючого чинника, що продовжує діяти, та швидка евакуація із зони катастрофи.

Оптимальний термін надання першої медичної допомоги – до 30 хв. після отримання ушкодження. У разі зупинки дихання та ураження СДОР цей час скорочується до 5-10 хв. Важливість чинника часу підсилюється ще й тим, що у осіб, які отримали першу медичну допомогу на протязі 30 хв. після травми, ускладнення виникають у два рази рідше, ніж в осіб, яким цей вид допомоги був наданий пізніше зазначеного терміну.

При наданні першої долікарської допомоги треба керуватися такими принципами:

- правильність і доцільність;

- швидкість;

- продуманість, рішучість, спокій.

Людина, яка надає першу допомогу, повинна знати:

- основні ознаки порушення життєво важливих функцій організму людини;

- загальні принципи надання першої долікарської допомоги і її прийоми стосовно характеру отриманих потерпілим пошкоджень.

Людина, яка надає першу допомогу, повинна вміти:

- оцінити стан потерпілого і визначити, яку допомогу в першу чергу той потребує;

- забезпечити вільну прохідність верхніх дихальних шляхів;

- виконати штучне дихання "із рота в рот" або "із рота в ніс", зовнішній масаж серця і оцінити їх ефективність;

- зупинити кровотечу накладанням джгута, стисної пов'язки, пальцевим притискуванням судин;

- накласти пов'язку при пошкодженні (пораненні, опіку, відмороженні, ушибі);

- іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломі кісток, важкому ушибі, термічному ураженні;

- надати допомогу при тепловому і сонячному ударах, утопленні, отруєнні, блюванні, втраті свідомості;

- використати підручні засоби при перенесенні, навантаженні і транспортуванні потерпілого;

- визначити необхідність вивезення потерпілого машиною швидкої допомоги чи попутним транспортом;

- користуватися аптечкою швидкої допомоги.

Послідовність надання першої допомоги:

- усунути вплив на організм факторів, що загрожують здоров'ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести із зараженої атмосфери, погасити палаючий одяг, дістати із води), оцінити стан потерпілого;

- визначити характер і тяжкість травми, що становить найбільшу загрозу для життя потерпілого, і послідовність заходів щодо його спасіння;

- виконати необхідні дії до спасіння потерпілого в порядку терміновості (забезпечити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов'язку і т. д.);

- підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника;

- викликати швидку медичну допомогу чи лікаря або вжити заходів щодо транспортування потерпілого в найближчу медичну установу.

Зробити висновок про смерть потерпілого має право лише лікар.

Долікарська допомога надається безпосередньо в осередках катастроф або поблизу їх фельдшерськими (сестринськими) бригадами швидкої медичної допомоги (БШМД), персоналом фельдшерсько-акушерських пунктів та медичних пунктів промислових підприємств.

Під час надання долікарської допомоги використовується комплектно-табельне майно (сумки, укладки тощо), яке є на оснащенні вищеназваних бригад. Долікарська допомога доповнює першу медичну допомогу і надається з метою запобігання загрозливим для життя наслідкам впливу уражаючих чинників або боротьби із ними, а також для запобігання важким ускладненням .

Основні заходи долікарської допомоги:

- усунення асфіксії (туалет ротової порожнини, носоглотки, у разі необхідності введення повітропроводів, інгаляція киснем);

- контроль за правильністю та доцільністю накладання джгута або його накладання у разі продовження кровотечі;

- накладання або виправлення неправильно накладених пов’язок;

- введення знеболювальних засобів, антидотів (протиотрути) за показаннями, застосування антибіотиків;

- поліпшення чи накладання транспортної іммобілізації з використанням табельних або підручних засобів;

- введення серцево-судинних та інших лікарських препаратів за показаннями;

- повторна часткова санітарна обробка відкритих ділянок шкіри та дегазація одягу, що торкається тіла;

- зігрівання потерпілих, вживання гарячого пиття (за винятком поранених у живіт).

Оптимальний термін надання долікарської допомоги – протягом 1 год. після отримання ушкодження.

3. Перша лікарська допомога

Під час НС, незалежно від їх масштабу, як правило, першими для надання медичної допомоги до осередку катастрофи прибувають і починають діяти БШМД, які обслуговують населення цієї території у повсякденних умовах. Вони надають першу лікарську (фельдшерські бригади – долікарську) допомогу потерпілим і евакуюють їх у стаціонарні медичні заклади.

Відповідно до "Інструкції про дії виїзної БШМД в осередку з великою кількістю потерпілих", затвердженої наказом МОЗ України за №175 від 19.06.96р., перша виїзна БШМД, що прибула до осередку з великою кількістю потерпілих, з’ясовує на місці характер осередку ураження, кількість потерпілих, важкість їх стану і негайно повідомляє про це старшого медичного працівника станції ШМД. На керівника цієї бригади покладається відповідальність за організацію медичного сортування та надання екстреної медичної допомоги потерпілим до прибуття відповідальної керівної особи, яка представляє територіальний орган управління охорони здоров’я.

Якщо ліквідувати медико-санітарні наслідки надзвичайної ситуації силами штатних БШМД неможливо, до району надзвичайної ситуації додатково до діючих штатних БШМД направляються бригади постійної готовності першої черги. Надавати першу лікарську допомогу може медичний персонал військових частин, який залучається до роботи в осередку в разі великої кількості уражених. Одночасно поблизу осередку розгортається пункт збору потерпілих, де за показаннями може надаватись долікарська і перша лікарська допомога та здійснюватись евакуація потерпілих.

Перша лікарська допомога надається також силами лікувально-профілактичних закладів, що зберегли працездатність в осередках ураження. Така допомога повинна бути надана якомога раніше. Оптимальний термін її здійснення – перші 4-6 год. з моменту одержання травми.

Заходи першої лікарської допомоги за терміновістю виконання поділяються на дві групи – невідкладні та  відстрочені.

Невідкладні заходи – це ті, відмова від виконання яких призводить до летальних наслідків. До комплексу таких заходів належать:

- зупинка зовнішньої кровотечі;

- боротьба із шоком;

- усунення гострої дихальної недостатності;

- відновлення прохідності дихальних шляхів;

- штучне дихання;

- торакоцентез у разі напруженого пневмотораксу;

- інгаляції кисню, боротьба з набряком легенів, накладення оклюзійної пов’язки у разі відкритого пневмотораксу;

- промивання очей, якщо у них потрапили СДОР, ОР, БОР, РВ, з наступним введенням спеціальних очних мазей та крапель;

- промивання шлунка за допомогою зонда у разі потрапляння отруйних речовин, застосування адсорбентів.

До відстрочених заходів першої лікарської допомоги належать:

- усунення недоліків першої та долікарської медичної допомоги;

- зміна пов’язки у разі забруднення рани радіоактивними речовинами;

- дегазація рани у разі забруднення її стійкими СДОР (БОР);

- введення знеболювальних засобів і проведення новокаїнових блокад у разі ушкодження середньої важкості тощо.

Перелік цих заходів може змінюватись залежно від обставин: кількості потерпілих, які прибули, термін їх доставки, відстані до найближчого лікувально-профілактичного закладу, забезпеченості транспортом для евакуації та інших чинників.

У разі масових уражень надання першої лікарської допомоги буде включати виконання невідкладних заходів – скорочений обсяг першої лікарської допомоги.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Складові здоров'я населення на 49 — 53% залежать від способу життя, на 18 — 22% зумовлені генетичними та біологічними чинниками, на 17 — 20% — станом навколишнього середовища. Медичні чинники впливу на здоров'я не перевищують 8 —10%.

Минулого року українці вмирали через:

• хвороби кровообігу — 62,5% (488 954 чол.);

• новоутворення (рак) — 11,7% (91 873 чол.);

• хвороби органів травлення — 46,1% (31 720 чол.);

• хвороби органів дихання — 3,6 % (28 000 чол.);

• 2,2% українців померли через інфекційні та паразитарні хвороби;

• 0,4% — через ендокринні недуги, розлади харчування та порушення обміну речовин;

• 0,9% — через хвороби нервової системи,

9 найпоширеніших недуг

1. ТИСК

"За різними статистичними даними, нині в Україні зареєстровано близько 10 млн. осіб, які мають підвищений артеріальний тиск", — каже Євгенія Свіщенко, науковий керівник відділу гіпертонічної хвороби Інституту кардіології ім. Д. С. Стражеска АМН України.

Але, як свідчать дослідження, проведені Інститутом кардіології, ця цифра не остаточна і частка людей, які мають підвищений артеріальний тиск, може сягати у деяких вікових групах більш як 50 відсотків.

Щороку в Україні діагностують приблизно 50 тисяч інфарктів і приблизно 120 тисяч інсультів. І розвиток інсультів, і розвиток інфаркту міокарда дуже тісно пов'язані з підвищеним артеріальним тиском. Крім того, артеріальна гіпертензія — чинник виникнення атеросклерозу та інших серцево-судинних ускладнень.

До розвитку АТ спричиняються ожиріння, діабет, зловживання алкоголем, малорухливий спосіб життя, куріння, надмірне вживання солі, а також нерідко й генетичні чинники.

2. АЛЕРГІЯ

На алергію в тій чи іншій формі хворіє нині понад ЗО відсотків населення України. Кожен п'ятий житель Землі — алергік. Нинішнє століття Всесвітня організація охорони здоров'я назвала століттям алергії.

Часто алергія передається у спадок. "За алергічне захворювання у кожної людини відповідає більш як 13 генів. Не важливо — по материній лінії чи по батьковій. Ризик однаковий!" — каже головний алерголог області Анізія Бандрівська.

Розвиток алергії провокують також ускладнення важких вірусних інфекцій, хвороби дихальних шляхів. Як стверджують фахівці, за останні двадцять років кількість хворих на алергію збільшилася у 3 — 4 рази.

Погана екологія, нераціональне харчування, неадекватне лікування, безконтрольне використання антибіотиків, великі стресові навантаження, малорухливий спосіб житття, зміни у кліматі — усе це також сприяє виникненню алергічних недуг.

3. ІШЕМІЧНА ХВОРОБА СЕРЦЯ

На цю недугу, за різними статистичними даними, кілька мільйонів українців. "Ішемічна хвороба серця чоловіків уражає здебільшого після сорока років, а жінок — після п'ятдесяти, — каже Євгенія Свіщенко, науковий керівник відділу гіпертонічної хвороби Інституту кардіології імені Д. С: Стражеска АМН України.

— Розвиток і перебіг ішемічної хвороби серця залежать від наявності таких факторів ризику, як куріння, підвищений артеріальний тиск, порушення обміну глюкози, надмірна маса тіла, малорухливий спосіб життя. Найперший прояв ішемічної хвороби серця — стенокардія. У розвитку ішемічної хвороби серця неабияку роль відіграє спадковий фактор".

4. ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ

Нині в Україні налічується мільйон хворих на цукровий діабет, з них 131 тисяча — інсулінозалежних.

"Цукровий діабет небезпечний своїми судинними ускладненнями — мікро- та макроангіопатіями, — розповідає лікар-ендокринолог Ігор Грицюк. — Це ураження дрібних судин (капілярів) у чутливих органах — нирках та очах. Найгрізніше ускладнення цукрового діабету — діабетична нефропатія, що прогресує до ниркової недостатності".

Загалом у світі налічується понад 170 млн. хворих на цю недугу. За даними В003, кількість хворих на цукровий діабет у світі подвоюється кожні 10 — 15 років. За оцінками експертів, число хворих до 2010 року збільшиться до 239 мільйонів, а до 2025 року — до 300 мільйонів.

5. РАК

Щороку ця недуга забирає життя близько 100 тисяч українців. Прикро, та рак молодшає. Він стає причиною смерті 14 відсотків чоловіків працездатного віку та 29 відсотків жінок.

Тривалість життя онкохворого зменшується на 17 — 18 років.

За даними Інституту онкології АМН України онкохворі-чоловіки найчастіше помирають від раку трахеї, бронхів, легень, шлунка, шкіри, передміхурової залози. А жінки — від раку молочної залози, раку шкіри, раку тіла матки, шийки матки.

За показниками смертності від злоякісних новоутворень дітей, Україна посідає п'яте місце в Європі. Найчастіше в онкохворих дітей діагностують лейкози, новоутворення головного мозку та інших відділів нервової системи.

6. ХРОНІЧНИЙ БРОНХІТ

"Ця недуга уражає майже кожного курця зі стажем", — каже Василь Мельник, заступник директора Інституту фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського АМН України. Тож з упевненістю можна сказати, що на хронічний бронхіт хворіють мільйони українців.

Розвитку недузі часто сприяють недоліковані хвороби, скажімо, грип. Хронічний бронхіт загострюється особливо навесні та восени. Якщо його не лікувати, то у людини розвиваються дихальна недостатність та інші важкі розлади.

7. ЖОВЧОКАМ'ЯНА ХВОРОБА

Від неї страждає на планеті кожна п'ята жінка і кожен десятий чоловік. Мабуть, не краща ситуація і в Україні.

За словами Галини Анохіної, професора кафедри гастроентерології і дієтології КМАПО ім. П. Л. Шупика, визначальний чинник розвитку цієї недуги — спосіб харчування. Статистика показує: найбільш поширена жовчокам'яна недуга у країнах з високим рівнем розвитку, де населення не обмежує себе в харчуванні, споживає надмірну кількість насичених жирів, холестерину, "легких" вуглеводів і мало рослинної їжі, провадить малорухливий спосіб життя.

Відомі дані про тісний взаємозв'язок ожиріння і жовчокам'яної хвороби: зі збільшенням маси тіла на кожні 10 кг ймовірність виникнення хвороби зростає на 20 відсотків. Найвища захворюваність на цю недугу — серед осіб середнього і, особливо, похилого віку?

8. ГЕПАТИТИ

За словами Бориса Герасуна, професора кафедри інфекційних хвороб ЛДУ імені Данила Галицького, щороку в Україні діагностують тисячі хворих із різними формами гепатиту. А скільки не діагностують?..

"Особливість гепатиту С у тому, що він тривалий час нічим не виявляє себе, — каже Ірина Соляник, лікар відділення вірусних гепатитів Науково-дослідного інституту епідеміології та інфекційних хвороб. — Для нього характерна безжовтянична і безсимптомна форма. .

Часто гепатит С діагностують випадково, коли пацієнти, скажімо, звертаються у медичні заклади з приводу операцій. Тоді вони проходять спеціальні обстеження, де й усе виявляється..."

9. ТУБЕРКУЛЬОЗ

Тільки минулого року від туберкульозу в Україні померло 11 963 чоловіка. А щороку в Україні діагностують близько 30 тисяч нових хворих на туберкульоз.

Найчастіше в Україні діагностують туберкульоз легень. Його можна виявити з допомогою рентгенологічного дослідження чи бак посіву — аналізу, що стовідсотково підтвердить наявність або брак мікобактерії туберкульозу, а також, що дуже важливо, її чутливість до різних протитуберкульозних препаратів.

Симптоми позалегеневого туберкульозу зазвичай такі — схудення, підвищення температури і нічне пітніння, — каже Василь Мельник, заступник директора Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського АМН України. — Інші симптоми залежать від ураженого органа".