Захист Вітчизни 11 клас.Тема: іммобілізація пошкодженої ділянки тіла людини.

Захист Вітчизни 11 клас. Тема: іммобілізація пошкодженої ділянки тіла людини.

Іммобілізація

Найчастішим та основним прийомом першої медичної допомоги є іммобілізація - створення нерухомості ушкодженої частини тіла. Іммобілізація заспокоює біль та є протишоковим засобом, особливо при переломах кісток та суглобів, попереджує зміщення країв рани та слугує захисним засобом від проникнення інфекції до рани. Іммобілізація втримує уламки кісток у стиканні одне з одним, що значно полегшує подальше хірургічне лікування.Найскорішому заживленню перелому сприяє правильна іммобілізація на період транспортування постраждалого у стаціонар.

Іммобілізація зменшує небезпеку розвитку ускладнень - ушкодження гострими уламками кісток, кровеносних судин, нервів, м’язів.

Транспортні шини

Увага! Швидка викликається в останню чергу! Іммобілізація проводиться з використанням спеціальних предметів, які називаються шинами, що закріплюються до ушкодженої ділянки тіла бинтами, ременями, лямками та ін.

Існують різноманітні шини фабричного виготовлення: дерев’яні, дротяні, сітчасті, пластмасові. У останній час почали застосовувати пневматичні шини, які виготовляють з гуми та пластмаси. Усі машини швидкої допомоги оснащені стандартними транспортними шинами. Вони повинні бути і в наборах першої допомоги у медпунктах, амбулаторіях, аптеках.

При відсутності стандартних шин іммобілізацію слід проводити за допомогою імпровізованих шин, виготовлених з підручного твердого матеріалу: дошки, лижі, палиці, рушниці, парасольки, тощо.

При переламаному стегні кращою транспортною шиною є шина Дітеріхса, яка добре іммобілізує гомілковий, колінний та тазостегновий суглоби. Шина складається з двох дерев’яних шин, довжину яких можна легко змінити, та дерев’яної підошви із закруткою. Цю шину накладають зверху одягу та прибинтовують дерев’яну підошву до хворої ноги (взуття не знімають). Відповідно до росту постраждалого підганяють довжину шини: зовнішня частина шини (довша) повинна упиратися у пахву, а інший кінець повинен виходити на 12-15 см за підошву; внутрішня частина шини (коротка) милицею повинна упиратися у промежину та також виходити за підошву на 12-15 см. Бокові шини проводять спочатку через петлі дерев’яної підошви, потім встановлюють у пахву та пахову ділянку. За дерев’яною підошвою половинки шини з’єднують шарнірною дощечкою. Усю шину фіксують до грудей, живота, стегна та гомілки лямками, турами бинта та ін. Від дерев’яної підошви до з’єднувальної планки милиць проводять міцний подвійний шнур, закручуючи який, створюють деяке витягнення кінцівки.

З інших готових транспортних шин найбільш розповсюджена дротяна драбинчаста шина Крамера. Довжина шини 1 м, ширина 10-15 см. Шині може бути надана будь-яка форма; якщо потрібно шина більшої довжини, скріплюють 2-3 шини. Для іммобілізації передпліччя, кисті, стопи застосовують сітчасту шину, зроблену з м’якого тонкого дроту, що дозволяє надавати їй будь-яку форму. Сітчасту шину часто використовують як додаткову до інших шин. Окрім цих шин, існують набори готових пластмасових, фанерних та картонних шин, лубків. Вони менш зручні ніж дротяні, але також можуть застосовуватися при іммобілізації передпліччя та кисті. Для попередження травмування тканин іммобілізованих частин тіла дротяні шини перед їхнім фіксуванням бажано зсередини викласти ватою.

Особливо зручні пневматичні шини, що являють собою двостінну камеру. Внутрішня стінка гумова, легко приймає форму кінцівок, а зовнішня - з твердих пластмас. Після накачування повітря кінцівка надійно іммобілізується.

Транспортування постраждалих

Найважливішим завданням першої допомоги є організація швидкого та правильного транспортування (доставки) хворого або постраждалого у лікувальний заклад. Транспортування повинне бути швидким, безпечним, щадним. Завдання болю під час транспортування сприяє розвиненню ускладнень: порушенню діяльності серця, легенів, шоку. Вибір способу транспортування залежить від стану постраждалого, характеру травми або захворювання та можливостей тих, хто надає першу допомогу.

Швидка медична допомога

У містах та крупних населених пунктах транспортування постраждалого у лікувальний заклад краще проводити через станцію швидкої допомоги, яка за першим сигналом (виклик телефоном, через посильного, міліцейський пост та ін.) висилає на місце пригоди спеціально оснащену санітарну машину. Це, як правило, легковий автомобіль або мікроавтобус, в якому є місця для сидіння та місце для ношів. Ноші легко висуваються через люк у задній частині кузова. Їх встановлюють на висувну каретку з роликами, що забезпечують легке ковзання її за напрямними рейками, та спеціальними ресорами для зменшення тряски.

Ноші (носилки)

При відсутності якого-небудь транспорту слід нести постраждалого до лікарського закладу у ношах, імпровізованих носилках, за допомогою лямки або на руках. Медичні ноші забезпечують найспокійніше положення постраждалому, полегшують завантаження у транспорт, вивантаження та перекладання на ліжко, візки-каталки або операційний стіл. Переносити на ношах можуть 2-4 людини.

Положення хворого на ношах визначається характером ушкодження або захворювання. Перш ніж вкласти хворого, слід за допомогою подушки, ковдри, одягу тощо, надати поверхні ношів форму, необхідну для створення хворому зручного для транспортування положення. Вкладання на ноші здійснюють наступним чином. Ноші встановлюють поруч з постраждалим збоку пошкодження (при травмуванні хребта з будь-якого боку). Дві-три людини зі здорового боку стають на коліно, обережно підкладають руки під постраждалого та одночасно піднімають його. У цей час третя або четверта людина кладе підготовлені ноші під постраждалого, а ті, хто піднімає, обережно вкладають його на ноші, усю увагу надаючи ушкодженій частині тіла. У траншеї, вузькому проході ноші під постраждалого можна підкласти з боку голови або ніг. При транспортуванні у холодну пору року хворого необхідно тепло вкрити.

Перенесення на ношах повинна здійснюватися за умови виконання декількох правил. При русі рівною поверхнею хворих слід нести ногами вперед. Якщо хворий знаходиться у дуже тяжкому стані (непритомність, велика крововтрата і т.д.), то його потрібно нести вперед головою. Це необхідно для того, щоби людина, що йде ззаду, мала змогу бачити обличчя постраждалого, помітити погіршення стану та, припинивши транспортування, надати допомогу. Носильники не повинні йти в ногу; пересуватися потрібно неквапливо, короткими кроками, при можливості уникати нерівних поверхонь. Вищий носильник повинен нести нижній кінець ношів.

При підйомі угору, сходами, хворого потрібно нести головою уперед, а при спуску - головою назад. Хворих з переламаними кістками нижніх кінцівок при підйомі краще нести вперед ногами, а при спуску - навпаки. Під час спуску та підйому ноші повинні бути завжди у горизонтальному положенні. Це легко досягається такими простими прийомами: при підйомі людина, що йде позаду, піднімає ноші до рівня своїх плечей, а при спуску це повинна зробити людина, що йде попереду.

При відсутності спеціальних ношів їх можна виготовити з підручних засобів (жердини, дошки, пальта, ковдри, мішка тощо). Такі імпровізовані ноші обов’язково повинні бути міцними, спроможними втримати вагу тіла. При перенесенні на жорстких імпровізованих ношах під хворого необхідно підкласти щось м’яке (сіно, одяг, трава і т.п.). Носилкову лямку можна зробити з 2-3 ременів, шматка брезента, простирадла, рушників, товстої мотузки та ін.

Носилкові лямки

Перенесення хворих на великі відстані значно полегшується застосуванням лямок, які зменшують навантаження на кисті рук. Носилкова лямка - це брезентовий ремінь довжиною 3,5 м, завширшки 6,5 см, який має на одному кінці міцну металеву пряжку для з’єднання з іншим кінцем. Для перенесення ношів з лямки роблять петлю у вигляді вісімки та підганяють її під зріст носильника. Довжина петлі повинна дорівнювати відстані витягнутих у боки рук. Петлю надягають на плечі так, щоби її перехрест був на спині, а петлі, що звисають з боків, - на рівні кистей, опущених рук. У ці петлі просовують ручки ношів. Носильник, що йде попереду, береться за ручки ношів попереду лямки, а що йде позаду - позаду лямок.

Перенесення на руках

Першу допомогу доводиться надавати і в таких умовах, коли немає будь-яких підручних засобів або немає часу для виготовлення імпровізованих ношів. У цих випадках хворого необхідно перенести на руках. Одна людина може нести хворого на руках, на спині, на плечі. Перенесення способом "на руках попереду" та "на плечі" застосовують у випадках, якщо постраждалий дуже слабкий або непритомний. Якщо хворий у змозі триматися, то зручніше переносити його на спині. Ці способи потребують фізичної сили та застосовуються при перенесенні на невеликі відстані. На руках значно легше переносити двом носильникам. Постраждалого, що знаходиться у непритомному стані, найзручніше переносити способом "один за одним". Якщо хворий притомний та може самостійно триматися, то легше переносити його на "замці" з 3 або 4 рук. Значно полегшує перенесення на руках носилкова лямка.

У ряді випадків хворий може подолати коротку відстань самотужки зі сторонньою допомогою. Супроводжуючий закидує собі на шию руку постраждалого та притримує його однією рукою, а іншою обхоплює хворого за поперек та груди. При пересуванні постраждалий вільною рукою може спиратися на палицю.

При неможливості самостійного пересування постраждалого та відсутності помічників можливе транспортування волоком на брезенті та плащ-палатці.

Положення постраждалого (хворого) при транспортуванні

Для попередження ускладнень під час транспортування постраждалого слід перевозити у певному положенні відповідно до виду травми. Дуже часто правильне положення рятує життя пораненого та, як правило, сприяє найшвидшому одуженню.

Найчастіше постраждалих транспортують у лежачому положенні з декількома варіантами, що залежить від характеру травми або захворювання. Транспортують поранених у лежачому положенні на спині, на спині із зігнутими колінами, на спині з опущеною головою та припіднятими нижніми кінцівками, на животі, на боку у фіксовано-стабілізованому положенні.

У лежачому положенні на спині транспортують постраждалих з пораненням голови, пошкодженнями черепа та головного мозку, хребта та спинного мозку, переламаними кістками таза та нижніх кінцівок. У цьому ж положенні необхідно транспортувати усіх хворих, в яких травма супроводжується розвитком шоку, значною крововтратою або непритомністю, навіть короткочасною, хворих з гострими хірургічними захворюваннями та пошкодженнями органів черевної порожнини (апендицит, защемлення грижі, проривна виразка і т.д.).

Постраждалих та хворих, що знаходяться у непритомності, транспортують у лежачому положенні на животі, з підкладеними під лоба та груди валиками. Таке положення необхідне для попередження асфіксії. Значну частину хворих можна транспортувати у сидячому положенні, а деяких тільки у сидячому та напівсидячому положенні.

При транспортуванні у холодну пору року потрібно прийняти заходи для попередження охолодження постраждалого. Особливу увагу у цьому відношенні потребують поранені з накладеними артеріальними джгутами, постраждалі, що знаходяться у непритомному та у шоковому стані, з відмороженнями.

У період транспортування необхідно проводити постійний нагляд за хворим, слідкувати за диханням, пульсом, зробити все, щоби при блювоті не виникла аспірація блювотиння у дихальні шляхи. Дуже важливо, щоби людина, що надає першу допомогу своєю поведінкою, діями, розмовами заспокоював психіку хворого, надавав впевненості у тому, що все добре закінчиться.

Принципи черговості транспортування при масових травмах

Масові травми виникають при землетрусах, автокатастрофах, залізничних аваріях, пожежах, вибухах. Успішне надання першої медичної допомоги у цих випадках залежить від організованості та порядку. Перш за все необхідно визначити, кому у першу чергу потрібна медична допомога.

Порядок надання її повинен бути наступним: спочатку допомогу надають тим, хто задихається, потім пораненим з проникаючими пораненнями грудної та черевної порожнин, далі - пораненим зі значними кровотечами з ран, потім постраждалим, що знаходяться у непритомному стані, потім постраждалим зі значними переломами та у останню чергу - особам з невеликими пораненнями та переломами.

Постраждалих розподіляють на групи за послідовністю транспортування у залежності від тяжкості пошкоджень.

До групи тих, кого транспортують у першу чергу, входять: поранені з проникаючими пораненнями грудної та черевної порожнини, що знаходяться у непритомному або шоковому стані, з пораненнями черепа, поранені з внутрішніми кровотечами, ампутованими кінцівками, відкритими переломами, опіками.

Група другої черги: постраждалі з закритими переломами кінцівок, поранені зі значними, але зупиненими зовнішніми кровотечами.

Група третьої черги: поранені з незначними кровотечами, переломами невеликих кісток, забиттям.

У кожній з цих груп дітей молодшого віку необхідно евакуювати у першу чергу та, якщо дозволяють обставини, разом з матір’ю (батьком).

ІV. Закріплення

1.     Застосування засобів першої допомоги у надзвичайних ситуаціях.

2.     Порядок проведення огляду й надання першої допомоги потерпілим.

3.     Особливості транспортування потерпілих .

V. Домашнє завдання.

Перша допомога при переломах

Переломом називається порушення цілості кістки. В області перелому потерпілий відчуває різкий біль, що посилюється при спробі змінити положення. Розрізняють переломи ізольовані (однієї кістки), множинні (двох і більш), поєднані (однієї і декілька кісток з одночасним пошкодженням внутрішніх органів).

Переломи бувають закриті і відкриті.

При переломах потерпілому необхідно забезпечити іммобілізацію (нерухомість) пошкодженої ділянки тіла. Це зменшує біль і запобігає подальшому зсуву кісткових уламків та повторному пораненню ними кровоносних судин і м'яких тканин.

При іммобілізації використовуються стандартні шини або будь-які підручні засоби (вузькі дошки, палиці і т.д.) За відсутністю інших засобів знерухоміти верхню кінцівку можна фіксацією її до тулуба, а нижню – до здорової ноги.

Фіксують не менше двох суглобів з обох боків від перелому. На плечовій і стегновій кістках –не менше трьох. Суглоби і кісткові виступи у всіх випадках обкладають ватяно-марлевими прокладками і закріплюють бинтом. Потім накладають шини.

Закриті переломи – це переломи, при яких рана в зоні перелому – відсутня. Характерними ознаками такого перелому є порушення прямолінійності кінцівки та поява "сходинки" в місці перелому. Відмічається ненормальна рухомість, біль, хруст уламків, припухлість. При закритому переломі не слід знімати з потерпілого одяг, шину накладають поверх неї. До місця перелому необхідно прикласти холод для зменшення болю. Для знеболювання дають 1-2 таблетки анальгіну.

При переломі ключиці, лопатки нерухомість кінцівки забезпечують накладанням пов’язки "косинка" або пов’язки "Дезо".

 

Після накладення шини кінцівку з ізольованим переломом фіксують косинкою, смужкою тканини.

Схема надання першої допомоги при закритому переломі:

знерухоміти місце перелому;

накласти шину;

дати постраждалому знеболювальне (1-2 таблетки анальгіну);

на місце перелому прикласти холод для зменшення болю;

викликати швидку допомогу або доставити постраждалого до лікувального закладу.

Неприпустимо:

дозволяти постраждалому рухати ушкодженою кінцівкою;

знімати одяг із зламаної кінцівки;

прикладати тепло до місця перелому;

транспортувати потерпілого не наклавши шині.

    Відкритий перелом супроводжується порушенням шкірного покрову і появою рани. Вони бувають небезпечними для життя людини через можливість розвитку шоку, крововтрати, інфікування. Ознаками відкритого перелому є: деформація та набряк кінцівок, наявність кісних уламків, наявність рани з кровотечею.

Схема надання допомоги при відкритому переломі:

перевірте наявність пульсу та дихання;

у разі необхідності очистіть дихальні шляхи постраждалого;

забезпечте нерухомість зламаної кінцівки;

розріжте одяг на місці рани таким чином, щоб можна було накласти пов’язку;

зупинить кровотечу (обробіть краї рани і накладіть стерильну пов'язку);

накладіть шину.

Неприпустимо:

не зупинити кровотечу;

накладати шину на оголену кінцівку або безпосередньо на рану;

дозволяти постраждалому рухати пошкодженою кінцівкою;

торкатися рані, вправляти або видаляти уламки кісток та чужорідні тіла.

Ознакою важких переломів є поза постраждалого "жаба", коли постраждалий не може змінити положення ніг. Стопи його розгорнуті назовні, коліна трохи підняті, розведені назовні. У такому випадку вірогідні ушкодження кульшового суглобу, стегнових кісток, ушкодження хребта.