Надумані та реальні ризики від комерційного використання ГМО

Надумані та реальні ризики від комерційного використання ГМО.

 Під біобезпекою щодо генетично модифікованих організмів розуміють стан захищеності, що досягається за допомогою використання системи заходів, які спрямовані на запобігання або зниження до безпечного рівня можливих шкідливих впливів ГМ-організмів на здоров’я людини та на навколишнє середовище.

Ефективна система біобезпеки в разі використання ГМО як запорука мінімізації потенційних ризиків
Система біобезпеки має включати також і ефективну адміністративну систему, що керується в своїй діяльності відповідною законодавчою базою.
В Україні на сьогодні існує така законодавча база для створення та функціонування системи біобезпеки:
“Закон України “Про державну систему біобезпеки під час створення, випробування, транспортування та використання генетично модифікованих організмів, № 1103-V від 31.05.2007 р.
“Закон України “Про охорону прав на сорти рослин”, № 3116-XII, редакція від 29.11.2006 р.
“Закон України “Про захист прав споживачів”, №1023-12, редакція від 13.01.2006 р.

Концепція еквівалентності
У США питання використання ГМ-рослин у разі, коли йдеться про захист довкілля, здоров’я людей та безпеку, за схемою, визначеною для регулювання обігу продуктів, отриманих традиційним шляхом, контролюють три федеральні агентства: Агентство з регулювання обігу продуктів харчування, ліків і косметичних засобів (FDA), Міністерство сільського господарства США (USDA) та Агентство з охорони довкілля (EPA).
Наслідок такого підходу — немає жодних законодавчих підстав для запровадження маркування ГМ продукції.
Недоліки українського закону про біобезпеку
1. Закон не визначає основного принципу, яким керується держава щодо ГМО (принцип упередження чи концепція еквівалентності).
2. Не зрозумілою є схема взаємодії між чотирма органами центральної виконавчої влади: Міністерством освіти та науки, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством аграрної політики та Міністерством охорони навколишнього природного середовища.
3. У законі немає положення про постреєстраційний моніторинг (якщо такий моніторинг взагалі буде передбачено!).
4. У законі немає положення про маркування ГМ-продукції. У чинному правовому полі питання маркування не має жодного(!) стосунку до системи біобезпеки.

Можливі негативні події від використання ГМО:
а) для людини: токсичність, алергенність, здатність чужого ДНК інтегруватися в геном господаря;
б) для довкілля: вплив ГМ-культур на цільові та нецільові організми, вплив ГМ культур на ризосферу та на грунтові екосистеми, можливість перенесення генів від ГМ-культур до дикоростучих родичів та інших організмів, інвазивність ГМ-культур у природні екосистеми, вплив ГМ-культур на традиційні підходи до боротьби зі шкідниками та їхні екологічні наслідки.

Оцінка ризиків від використання генетично модифікованих рослин і продуктів харчування
Ризик — це ймовірність певного збитку, тобто ймовірність настання певної негативної дії.
Світова спільнота вже набула достатнього досвіду в питаннях, що стосуються аналізу ризиків, а також реєстрації, використання та регулювання обігу ГМО.
Оцінку ризиків від вивільнення й використання ГМ-рослин слід здійснювати для кожної конкретної події генетичної трансформації з урахуванням біологічних властивостей виду-господаря, методу й способу трансформації, характеристик привнесених фрагментів геному, цільового призначення тощо (case by case basis).

Ознаки, що привнесені в комерціалізовані ГМ-рослини
В Інтернеті є чимало доступних ресурсів, інформації та наукових публікацій з усіх питань, що стосуються регулювання обігу та оцінки ризиків від використання ГМО.
Аналіз різноманітних ризиків, який провели міжнародні організації (Угода про біорізноманіття, ФАО, Міжнародний центр генної інженерії та біотехнології, Організація з економічної співпраці та розвитку, Всесвітня організація з охорони здоров’я), свідчить про те, що на сьогодні достовірно не встановлено будь-які негативні ефекти для довкілля та для здоров’я людини від використання ГМ-рослин та вироблених із них продуктів харчування і кормів для тварин.
Україні не варто придумувати самостійні “правила гри” в питаннях щодо сучасних біотехнологій та біобезпеки. Створення й формулювання таких правил потребує тривалого часу, серйозного фахового підходу. На жаль, в Україні наразі немає ні фахівців, що повною мірою володіють проблемою і можуть запропонувати оригінальне вирішення питань стосовно системи біобезпеки ГМО, ні часу, оскільки держава постійно декларує прагнення інтегруватися в світову економіку як рівноправний партнер. Найкращий шлях — скористатися чужим досвідом і не придумувати своїх “містечкових” правил.
Враховуючи брак кадрів для організації і проведення професійної та кваліфікованої екологічної й санітарно-емідеміологічної експертизи ГМО (що є передумовою для початку проведення їхніх державних випробувань), та для координації активності різних відомств найдоцільнішим вбачається співпраця між зацікавленими органами центральної виконавчої влади (Міністерство охорони здоров’я, Міністерство аграрної політики, Міністерство екології) та комісією з біобезпеки. Її як дорадчий орган уже створено при Міністерстві освіти та науки України, і вона може виконувати експертні функції для всіх зацікавлених відомств.

Проблема можливих економічних ризиків від використання ГМ-організмів
Напевно, справжньою рушійною причиною, що обумовлює широкі темпи поширення та великі масштаби використання генетично модифікованих організмів, є та обставина, що вирощування трансгенних рослин — це прибутковий вид діяльності для фермерів. У країнах, де давно й активно використовують технології ГМО, справді спостерігається позитивна динаміка для щорічного прибутку фермерських господарств. У 2005 р. прямі прибутки фермерських господарств сягнули близько 5 млрд доларів США і загалом, за весь період вирощування ГМ-рослин, починаючи з 1996 р., досягли показника в 24,2 млрд доларів США.
Економічні аспекти вирощування ГМ-рослин добре вивчили й проаналізували в країнах — основних світових виробниках сільгосппродукції, які, до того ж, мають експортно-орієнтовану економіку. Відповідно, регуляторна система щодо ГМ-рослин, прийнята в більшості з цих країн, не є такою складною і забюрократизованою, як це має місце в країнах, що належать до імпортерів сільгосппродукції, насамперед це стосується Європейського Союзу.
На рівень прибутковості від культивування ГМ-рослин суттєвим чином впливають також обов’язкові дії, які потрібно виконувати щодо ГМ-культур відповідно до директивних документів ЄС. Вирощування ГМ-рослин в ЄС (на прикладі Іспанії) не завжди і не скрізь є прибутковим, і ефективність такого виду діяльності не однакова для різних господарств та провінцій.
На нашу думку, саме в економічній площині лежать сьогодні найбільші ризики для України від перспективи масштабного вирощування різних ГМ-рослин. В Україні, на щастя, немає проблеми дефіциту харчових продуктів, і свої внутрішні потреби в продуктах харчування та кормах держава цілком здатна забезпечити за рахунок використання традиційних технологій ведення рослинництва.

Яке місце займає України на світовому аграрному ринку?
У документах, які підготували авторитетні міжнародні організації (ФАО, Організація з економічної співпраці та розвитку, Міжнародна федерація з насінництва), статистичної інформація щодо України та експертного аналізу щодо перспектив аграрного комплексу немає!
Цей факт може свідчити про те, що Україну насправді не сприймають як серйозного гравця на світовому ринку аграрної продукції, або ж про низьку ефективність співпраці з відповідними міжнародними організаціями (Україна не є членом Організації з економічної співпраці та розвитку, не є повноправним членом Міжнародної асоціації з випробування насіння, неефективно співпрацює з AFJ та Codex Alimentarius тощо).
Україна практично не представлена на світовому ринку торгівлі сертифікованим сортовим насінням, оскільки чомусь ніяк не приєднується до схеми сортової сертифікації Організації з економічної співпраці та розвитку та ніяк не стане повноправним членом Міжнародної асоціації з випробування насіння.
Немає жодної спроби системного аналізу ринку стосовно того, як може і наскільки готова велика аграрна держава Україна представити себе на світовому ринку. Не відбувається жодної публічної дискусії та фахового аналізу щодо шляхів розвитку агропромислового комплексу. Хто ми є? Що є пріоритетним для вітчизняного агропромислового комплексу з урахуванням дефіциту на світовому ринку продовольства? Чи позиціонуємо ми себе як виробника “чистої продукції”, чи ми є сировинним придатком для постачання товарного зерна та реалізації планів інших країн щодо виробництва біодизелю? Чи готові ми знову поборотися за почесне звання “житниці Європи”? Не відбувається жодного публічного обговорення та експертного аналізу, які саме сучасні біотехнології потрібні Україні і допоможуть інтенсифікувати сільгоспвиробництво.
Жодна з країн, де культивують ГМ-рослини, не вирощує абсолютно всі сорти, що отримали формальний дозвіл на вивільнення. Станом на 2007 р. ГМ-рослини було зареєстровано в 33 країнах, вирощували їх у 23. Одержання формального дозволу на вивільнення в навколишнє середовище й вирощування ГМ-рослин автоматично не сприяє подальшому широкомасштабному їхньому вирощуванню. В Японії станом на 2007 р. було зареєстровано 34 ГМ-культури. Дозвіл для вирощування одержали — 17, вирощували в промислових масштабах — 0. Індія як країна, що тільки нещодавно приєдналася до держав, які культивують ГМ-рослини, в 2007 р. вирощувала їх уже на площі 6,2 млн га (приріст проти 2006 р. становив 2,4 млн га). Однак культивується лише одна культура — Bt-бавовник. При цьому значну частину гібридів трансгенного бавовнику було створено на основі ліній індійської селекції.
Згідно з Законом України “Про охорону прав на сорти рослин”, всі сорти, внесені в Держреєстр, стають дозволеними для подальшого використання в Україні. Тобто ні про яку дозвільну систему щодо ГМО за принципом case by case не йдеться. Сьогодні немає також будь-яких законних підстав для здійснення постреєстраційного моніторингу ГМО та їхнього відслідковування на ринку.
Отже, що робити?
1. Привести чинну законодавчу базу (Закон про біобезпеку, Закон про охорону прав на сорти рослин, Закон про насіння і садивний матеріал) у відповідність до загальноприйнятої практики реєстрації ГМО та надання для них дозволів на практичне використання згідно з case by case. Запровадити адміністративну відповідальність за несанкціоноване вирощування незареєстрованих сортів (у тому числі й генетично модифікованих) та за використання назви чужого сорту.
2. Провести всебічний експертний аналіз (спільно з УААН та НАН України) для пошуку відповідей на питання: яких саме сортів ГМ-рослин потребує Україна? Чи зможуть наявні ГМ-сорти задовольнити реальні потреби держави? Чи потрібно створювати нові ГМ-сорти? Якими будуть роль та участь вітчизняної науки і селекції у цьому процесі?