Цікаві канікули !!!

Звідки отруйні жаби беруть отруту?

Отруйні жаби Центральної та Південної Америки не тільки красиві, а й смертельно отруйні завдяки алкалоїдам, які вони виділяють через шкіру. Отрута однієї єдиної золотистої жаби може убити десять чоловік. Під час нещодавно проведеного дослідження була розкрита таємниця отруйних жаб, що живуть на острові Мадагаскар. Вчені виявили, що жаба виробляє токсини поступово вкрай повільно з їжі. Дослідження жаб, поширених в Центральній і Південній Америці, показало, що їх дієта, багата мурахами, забезпечує їх алкалоїдами. Але чи так це у випадку з мадагаскарських жабами, було невідомо. Валері Кларк (Valerie Clark) з колегами з Колумбійського університету (Columbia University) і Американського музею природної історії (American Museum of Natural History) у Нью-Йорку розкрила цю таємницю природи. Дослідивши три різновиди отруйних жаб острова Мадагаскар та їх потенційні джерела їжі, вчені виявили серед них мурашок, що забезпечували мадагаскарських жаб речовинами, що входять до складу їх отруйних виділень. Причому серед них був один вид мурах, раніше невідомий своєю токсичністю. Виявлено три речовини, характерні тільки для істот, що живуть на Мадагаскарі.

Організм жаби сам створює токсини

Дослідники виявили австралійську отруйну жабу, яка створює свій власний токсин, а не одержує його з їжі. Це перша хребетна тварина, яка виробляє свої власні алкалоїдів. Багато отруйних жаб виділяють алкалоїди через шкіру для захисту від хижаків. До теперішнього часу учені вважали, що всі ці види отримують алкалоїди від комах, яких вони їдять. За останні 40 років вчені вивчили тисячі видів жаб по всьому світу і виявили великий набір біологічно активних алкалоїдів, багато з яких зараз широко використовуються як дослідницький інструмент і як основний компонент в розробці ліків, включаючи серцеві стимулятори, антибіотики і знеболюючі. 

Один клас алкалоїдів був знайдений в австралійських жабах роду Pseudophryne. Вчені виявили ці алкалоїди в 80-і роки і тоді вирішили (за аналогією з іншими жабами), що вони також отримані з комах. Раніше в ході досліджень у Південній Америці і на Мадагаскарі вчені виявили, що у інших видів отруйних жаб у випадку життя особи в неволі алкалоїд в шкірі не міститься, але може з'являтися, якщо алкалоїд міститься в їжі. Намагаючись розширити своє дослідження, учені зайнялися спостереженнями за 8 дикими жабами роду Pseudophryne і 18 особинами, що живуть у неволі. Вчені виявили дивовижну відмінність у розподілі алкалоїду у двох групах. У диких особин спостерігався високий рівень пуміліотоксина і тільки сліди псевдофрінаміна, в той час як в неволі жаби демонстрували високий рівень псевдофрінаміна і відсутність пуміліотоксина. Дієта жаб у неволі відрізнялася відсутністю алкалоїдів. А отже, вирішили вчені, жаби роду Pseudophryne виробляють власні псевдофрінаміни, але, як і інші жаби, отримують пуміліотоксини разом з їжею.

Отруйні жаби втрачають свої токсини

На жаль, руйнівний вплив людської діяльності на природу набуває все більш різноманітних форм. Зокрема, Валері Кларк (Valerie C. Clark), студентка університету Корнелла (Cornell University), разом з колегами виявила, що отруйні жаби стають менш небезпечними на тих територіях, де люди встановлюють різні споруди.
Валері вивчила склад отрути, який виділяє шкіра отруйних жаб, що живуть в різних районах острова Мадагаскар.
Було обстежено обмежене число місць, але виявлена ​​залежність виявилася цілком очевидною: на недоторканих територіях у шкірній отруті жаб міститься багато різних токсинів-алкалоїдів, небезпечних для тварин. А в тих місцях, куди вторглася людина, алкалоїдів у жаб менше.
Найбільш ймовірна причина такого стану справ в тому, що в результаті людської активності з місць проживання жаб пропадають головні «складові» їх їжі, що забезпечують їх отрутою - мурах і жуків.
Цілком очевидно, що втрата токсичності приведе до екологічного дисбалансу: рано чи пізно хижаків перестане відлякувати тільки лише яскраве забарвлення отруйних жаб, і в підсумку ці земноводні стануть беззахисними і опиняться на межі зникнення.
Однак вченим належить ще багато чого з'ясувати в межах цього дослідження. Принаймні, поки не відомо, яку мінімальну кількість токсинів може забезпечити Мадагаскарським жабам безпечне існування, і як у них міняється зміст захисних токсинів з часом. 

Цікаві канікули!

 

Жаба, яка може вбити п'ятьдесят ягуарів.

У джунглях Південної Америки, в Колумбії, в басейні річки Ріо-Атрато водиться крихітна жаба. Місцеві жителі, індіанці племені Чоко, називають її «Коко». Істота ця така мала (довжина дорослого самця 2-3 сантиметри, а вага всього 1 грам ), що відшукати коко в непрохідних чагарниках джунглів майже неможливо. 

Щоб зловити Коко, індіанці Чоко, чудово володіють мистецтвом звукових імітацій, довго і терпляче її виманюють. Вони роздмухують щоки, поплескують по них пальцями, видаючи жалібні звуки: «тю-ф'ю-ф'ю», і одночасно прислухаються, чи не лунає слабка відповідь. По звуку відразу ж засікають місце, де ховається жаба, і ловлять її. Але для чого потрібна коко індіанцям? У Чоко немає вогнепальної зброї, вони і до цього дня мають духові рушниці, стріляючи з них отруєними стрілами. А маленька, що здається невинною, жаба Коко - "сировина" для отримання ... смертоносної отрути. Індіанці не доторкаються до Коко, не захистивши попередньо руку листям. Правда отрута коко через шкіру не діє, але обережність тут зовсім не зайва: за найменшої подряпини на руці справа може прийняти сумний поворот. Виманивши і зловивши кілька Коко, індіанці відправляються готувати на вогнищі отруту. Під дією високої температури на шкірі коко з'являється рідина молочного кольору. Це і є отрута. Кінці стріл змазують цією рідиною, а потім висушують у тіні. Отрути, зібраної від однієї жаби, достатньо для того, щоб зробити смертоносними близько 50 стріл. Тварина, уражена отрутою Коко, виявляється моментально паралізованою, і через деякий час гине. Індіанці вирізують з тіла вбитої тварини стрілу разом зі шматочком м'яса, що оточує її. Це теж запобіжний захід: отрута Коко абсолютно нешкідлива, якщо прийняти її всередину. Проте при найменшій подряпині в роті, в горлі, в кишечнику або при виразці шлунка людина гине. Ніякої протиотрути від Коко індіанці Чоко не знають. Отрута коко найсильніша отрута тваринного походження. Отрути кобри та інших найнебезпечніших змій не йдуть ні в яке порівняння з нею. 

Милые котики

Цікаві канікули!

Цікавинки про земноводних:

У деяких земноводних спостерігається синдром Пітера Пена, званий також неотенія. Це означає, що вони за все своє життя не розвиваються в дорослі особини і залишаються пуголовками.

Спину жаби-повитухи покривають маленькі бородавки, з яких, коли жаба перебуває в стані роздратування або якщо на неї нападає ворог, виділяється отруйна рідина з різким запахом. Цей засіб захисту настільки ефективний, що змушує будь-якого хижака припинити атаку. Завдяки цьому у жаби-повитухи практично немає біологічних ворогів. В організмі жаби-повитухи знаходиться стільки отрути, що тварина, котра її з’їсть, гине вже через кілька годин.

Тритони здатні до регенерації втрачених частин тіла. У них відростають не тільки кінцівки і хвіст, а й розвиваються очі. Правда з віком тварина втрачає цю здатність.

Одна людина бачила як жаба-бик впіймала і з’їла кажана, що пролітав надто низько. А в тераріумі зоопарку Преторії (ПАР) африканська жаба-бик за один присід проковтнула 16 маленьких кобр.

У Середньовіччі вірили, що жаби могли наводити порчу, перетворювати вино на оцет і випивати молоко у корів. Вважалося також, що у голові жаби знаходиться філософський камінь.

Дивовижна жаба, або псеудіс, видає звуки, які нагадують виск поросят. Часом цих жаб легше почути, ніж побачити. Коли дивовижна жаба та її пуголовки були описані вперше, деякі вчені не повірили фактам і стверджували, що доросла жаба і великий пуголовок відносяться до різних видів. Тільки розведення псеудіса в неволі дозволило встановити, що вони представляють один вид. Аборигени Південної Америки ловлять пуголовків дивовижної жаби на гачки і продають як ласощі.

У давнину жаб опускали у молоко, щоб воно не кисло. Жаб’ячий слиз не дозволяє розвиватися молочнокислим бактеріям.

Жаби квакші – це природні синоптики. Перед непогодою колір шкіри квакш стає значно темнішим. Вони починають голосно і часто кричати. Недарма виникло прислів’я «Квакша голосно кричить – дощ по даху грюкотить».

Жаби корисні, тому що харчуються комахами, серед яких багато шкідників сільського господарства. В Парижі у 19 ст. існував навіть жаб’ячий базар, де селяни купували жаб, щоб випускати їх на свої поля та городи.

Жаба-голіаф – найбільша жаба у світі. Довжина її тіла (без задніх ніг) перевищує 25 сантиметрів, а вага досягає 3,5-5 кг. Ці жаби – дуже рідкісні тварини. Вони живуть в Африці у болотяних джунглях Камеруну.

В хорватському місті Локве існує унікальний Музей жаби, в якому налічується більше тисячі експонатів: сувеніри, вироби народних промислів, творів мистецтва, шкільні твори на жаб’ячу тему, а також живий куточок, де можна побачити та почути живих жаб з регіону Локве, які стали символом міста.

Цікаві канікули!

Найменша жаба - чорногруда жаба (Bufo taitanus beiranus), що живе в Африці. Найбільший екземпляр мав 24 мм у довжину. 

Найменша амфібія - кубинський карлик (Sminthillus limbatus), що мешкає на Кубі; довжина досягла повного розвитку особини від кінчика морди до анального отвору складає 0,85 - 1,2 см. 

Найбільша відома жаба - ага (Bufo marinus), що живе в тропічній зоні Південної Америки та в Австралії. Маса примірника середнього розміру становить 450 г . У 1991 р., згідно з проведеними вимірами, вага самця цього виду на кличку Принц, що належить Хакен Форсберг з Акерс-Стікебрука, Швеція, становила 2,65 кг , А довжина від кінчика морди до анального отвору в витягнутому стані -53,9. «Жаба-голіаф (Conraua goliath), спіймана в квітні 1989 р. жителем Сіетла, шт. Вашингтон, США, Енді Кофманом в річці Санага, Камерун, важила 3,66 кг . 

Дереволаз жахливий занесений до Книги рекордів Гіннеса, як володар самої отруйної у світі отрути, яка у 20 разів сильніша за отруту інших отруйних жаб. Доросла жаба містить кількість отрути, достатню для загибелі 1500 чоловік. Отрута у тисячі разів сильніша ціаністого калію!

Тваринний світ - складова частина природи.

Зоологія - наука про тварин.  Тварини - одне з чотирьох царств живої природи. 

Тваринний світ - історично складена сукупність особин одного або багатьох видів тварин у межах якої-небудь території. Тваринний світ характеризується видовим складом (фауною) і чисельністю особин. Тваринний і рослинний світ - це невід’ємні й тісно пов’язані між собою частини довкілля. Між рослинними і тваринними організмами багато спільного: їх тіла складаються з клітин, представникам тих та інших властиві подразливість, обмін речовин, ріст, розмноження, спадковість, мінливість, внутрішня регуляція. Це свідчить про єдність походження усіх мешканців Землі від одного кореня - первинних живих організмів, розвиток яких і призвів до утворення різних груп організмів - царств Дроб’янки, Рослини, Гриби, Тварини.

Характерні особливості тварин.

Характерними особливостями тварин є:

 - гетеротрофне живлення;

 - рухливість, активність;

 - мінлива форма тіла;

- ріст, обмежений певним періодом життя;

- подразливість у вигляді таксисів у одноклітинних і рефлексів у багатоклітинних;

 - у клітинах відсутні клітинні стінки, пластиди, крупні вакуолі;

 - запасною речовиною клітин є глікоген.

Роль тварин у природі та житті людини

 - Тварини беруть участь у кругообігу речовин; консументи 1–3 порядків;

- геологічна (ґрунто-, породоутворююча) діяльність тварин;

- використання викопних решток тварин для визначення відносного віку шарів гірських порід;

- беруть участь у запиленні рослин (у Європі 80 % покритонасінних рослин запилюється комахами);

- створюють умови життя для зовнішніх та внутрішніх паразитів;

 - беруть участь у поширенні рослин, грибів, бактерій та вірусів;

- джерело їжі, сировини, медикаментів;

- деякі є збудниками захворювань;

- використовуються як біологічні вороги, що знищують шкідників;

 - мають наукове значення як об’єкти досліджень;

 - використовуються для транспортних, сторожових, спортивно - оздоровчих та багатьох інших цілей;

- мають естетичне та емоційне значення.

 Зоологія - комплексна біологічна наука, що всебічно досліджує тварин: їх будову, розмноження, індивідуальний та історичний розвиток, взаємозв’язки з навколишнім середовищем, закономірності географічного поширення та значення для людини. Зоологія є цілою системою наукових дисциплін, кожна з яких має своє завдання і свої об’єкти дослідження. Одним із давніх розділів зоології є систематика тварин, на основі якої зоологія поділяється на ряд підрозділів і окремих дисциплін:

 протистологія - вивчає одноклітинних тварин,

 гельмінтологія - паразитичних червів,

 карцинологія - ракоподібних,

арахнологія - павукоподібних,

ентомологія - комах,

 малакологія - молюсків,

іхтіологія - риб,

 батрахологія - земноводних,

герпетологія - плазунів, орнітологія - птахів, мамаліологія - ссавців.

 Сукупність тварин тієї чи іншої території вивчає фауністика.

 Морфологія вивчає будову, форму тіла тварин і закономірності формоутворення окремих органів у процесі індивідуального та історичного розвитку; включає анатомію, ембріологію, гістологію, цитологію.

Умови існування тварин і їхні взаємини з навколишнім середовищем вивчає екологія, поведінку тварин у порівняльному та еволюційному плані - етологія, закономірності поширення їх на земній кулі - зоогео­графія, явища мінливості та спадковості - генетика тварин.

 Методи вивчення тваринних організмів. Шляхи еволюції тваринного світу з’ясовує філогенетика, яка безпосередньо пов’язана з палеозоологією.

Методи вивчення тваринних організмів:

 - порівняльно-описовий метод (мікро-, макроскопічні дослідження);

 - експериментальний метод (польові та лабораторні експерименти);

 - моніторинг;

- моделювання.

Результати дослідів обробляють за допомогою математично-статистичного аналізу. 

Різноманітність тварин та їх класифікація.

 На сьогодні на Землі налічують майже 45 тисяч хребетних і 5–8 мільйонів видів безхребетних тварин, з яких описано тільки півтора мільйона. Накопичення знань про тварин почалося дуже давно, проте формування зоології як науки стало можливим лише після появи праць засновника сучасної систематики К. Ліннея, що розробив бінарну номенклатуру тварин. За цією номенклатурою, кожний вид має власну назву, що пишеться латинською мовою й складається з двох слів - перше (з великої літери)

 - це назва роду, друге (з малої літери) - видовий епітет. Наприклад, Ластівка сільська (Hirundo rustica), Муха  хатня (Musca domestica). К. Лінней розробив також ієрархію таксонів, зокрема таких, як клас, ряд, рід і вид. Потім було введено поняття «тип» як вищий таксон, у якому об’єднуються класи тварин, що мають однаковий план будови. Пізніше ієрархію було доповнено ще однією категорією - родиною. Ці п’ять категорій - тип, клас, ряд, родина та вид є обов’язковими систематичними категоріями. Усі таксони з префіксами над-, під- тощо є допоміжними й використовуються переважно в систематиці великих груп тварин. Наприклад, царство Тварини поділяється на два підцарства: Одноклітинні та Багатоклітинні.

Будова і життєдіяльність тварин. Основні процеси життєдіяльності тварин. Клітинна будова тварин та особливості клітин тварин. Тканини і системи органів тварин, їх функції.

 Клітина.

 Клітина — основна одиниця будови і життєдіяльності організму тварин. Зазвичай у клітинах тварин можна розрізнити зовнішню мембрану, цитоплазму, клітинне ядро та різні органели (ендоплазматичну сітку, мітохондрії, лізосоми, рибосоми, комплекс Гольджі, клітинний центр, включення).

 Життєдіяльність клітини: обмін речовин, подразливість, розмноження, ріст. Тіло одноклітинних тварин утворене однією клітиною, а багатоклітинних — багатьма клітинами та їх похідними. У багатоклітинних форм з них складаються тканини. 

Тканина — це група клітин і міжклітинна речовина, об’єднані загальною будовою, функцією та походженням. В організмі тварин розрізняють чотири основні типи тканин: епітеліальну, сполучну, м’язову та нервову.

 Епітеліальна тканина (епітелій) утворює шар клітин, з яких складаються слизові оболонки всіх внутрішніх органів і порожнин організму. Через епітелій відбувається обмін речовин між організмом та довкіллям. Клітини епітеліальної тканини щільно прилягають одна до одної, майже не містять міжклітинної речовини і виконують захисну функцію. Особливістю сполучної тканини є значний розвиток міжклітинної речовини.

До сполучної тканини відносять кров, лімфу, хрящову, кісткову та жирову тканини. Головними функціями сполучної тканини є такі: трофічна — участь в обміні речовин, захисна, механічна (опорна), транспортна.

 М’язова тканина утворена окремими клітинами, які називають м’язовими волокнами. Розрізняють гладеньку і посмуговану м’язові тканини. З гладенької м’язової тканини побудовані стінки внутрішніх органів. Посмугована м’язова тканина поділяється на скелетну та серцеву. Основні функції: забезпечення рухів усього організму і його окремих частин, захисна, опорна.

Нервова тканина складається з нервових клітин (нейронів), для яких є характерною наявність добре розвинених відростків. Головна властивість нейрона — його здатність збуджуватись і проводити імпульси по нервових волокнах. Нервова система є частиною організму і забезпечує поєднання функцій усіх його органів та систем.

Органи. Організм тварини складається з органів. Орган — частина багатоклітинного організму, що має певну будову й місце розташування та виконує певні функції. Більшість органів складається з кількох тканин. Одна з них відіграє провідну, найважливішу роль. Життя організму забезпечується взаємодією багатьох різних органів. Органи, що відповідають за певні ланки однієї функції, утворюють систему органів. Розрізняють такі системи органів: покривну, опорно-рухову, травну, кровоносну, дихальну, видільну, статеву, ендокринну та нервову.

Функції систем органів тварин: покривна - захисна, дихальна. Опорно-рухова - забезпечення рухів, захисна, опорна.Травна  -  забезпечення організму поживними речовинами. Кровоносна - транспортна, захисна . Дихальна - обмін газами.  Видільна -  забезпечення сталого складу внутрішнього середовища.  Статева – розмноження. Ендокринна - координація і регуляція процесів у організмі. Нервова – органи чуття, сприйняття подразнень.

 Розмноження і розвиток тварин.

Розмноження — властивість живих організмів відтворювати нові подібні до себе особини, що дає змогу кожному виду існувати протягом життя багатьох поколінь. Способи розмноження тварин: статеве (за участі статевих клітин) і нестатеве (без участі статевих клітин, у результаті поділу або брунькування).

Індивідуальний розвиток тварин — це розвиток організму з моменту зародження до природної смерті. Розрізняють прямий і непрямий типи постембріонального розвитку. Прямий розвиток організму відбувається за схемою: яйце — личинка — доросла особина, а непрямий — за схемою: яйце — личинка — метаморфоз — доросла особина. Індивідуальний розвиток багатоклітинних тварин поділяється на чотири періоди:

- ембріонального розвитку;

- нестатевозрілий період;

- період дорослого організму;

 - період старіння.

Під час ембріонального розвитку відбуваються процеси дроблення, які настають через кілька годин після запліднення. Унаслідок дроблення зиготи утворюється бластула, яка є багатоклітинною порожнистою кулею.

Гаструла — наступний етап розвитку зародка. Вона складається з двох шарів клітин (зародкових листків) — зовнішнього (ектодерми) та внутрішнього (ентодерми). У більшості багатоклітинних тварин між цими двома зародковими листками закладається ще третій (середній) — мезодерма.