Тваринний світ - складова частина природи.

Зоологія - наука про тварин.  Тварини - одне з чотирьох царств живої природи. 

Тваринний світ - історично складена сукупність особин одного або багатьох видів тварин у межах якої-небудь території. Тваринний світ характеризується видовим складом (фауною) і чисельністю особин. Тваринний і рослинний світ - це невід’ємні й тісно пов’язані між собою частини довкілля. Між рослинними і тваринними організмами багато спільного: їх тіла складаються з клітин, представникам тих та інших властиві подразливість, обмін речовин, ріст, розмноження, спадковість, мінливість, внутрішня регуляція. Це свідчить про єдність походження усіх мешканців Землі від одного кореня - первинних живих організмів, розвиток яких і призвів до утворення різних груп організмів - царств Дроб’янки, Рослини, Гриби, Тварини.

Характерні особливості тварин.

Характерними особливостями тварин є:

 - гетеротрофне живлення;

 - рухливість, активність;

 - мінлива форма тіла;

- ріст, обмежений певним періодом життя;

- подразливість у вигляді таксисів у одноклітинних і рефлексів у багатоклітинних;

 - у клітинах відсутні клітинні стінки, пластиди, крупні вакуолі;

 - запасною речовиною клітин є глікоген.

Роль тварин у природі та житті людини

 - Тварини беруть участь у кругообігу речовин; консументи 1–3 порядків;

- геологічна (ґрунто-, породоутворююча) діяльність тварин;

- використання викопних решток тварин для визначення відносного віку шарів гірських порід;

- беруть участь у запиленні рослин (у Європі 80 % покритонасінних рослин запилюється комахами);

- створюють умови життя для зовнішніх та внутрішніх паразитів;

 - беруть участь у поширенні рослин, грибів, бактерій та вірусів;

- джерело їжі, сировини, медикаментів;

- деякі є збудниками захворювань;

- використовуються як біологічні вороги, що знищують шкідників;

 - мають наукове значення як об’єкти досліджень;

 - використовуються для транспортних, сторожових, спортивно - оздоровчих та багатьох інших цілей;

- мають естетичне та емоційне значення.

 Зоологія - комплексна біологічна наука, що всебічно досліджує тварин: їх будову, розмноження, індивідуальний та історичний розвиток, взаємозв’язки з навколишнім середовищем, закономірності географічного поширення та значення для людини. Зоологія є цілою системою наукових дисциплін, кожна з яких має своє завдання і свої об’єкти дослідження. Одним із давніх розділів зоології є систематика тварин, на основі якої зоологія поділяється на ряд підрозділів і окремих дисциплін:

 протистологія - вивчає одноклітинних тварин,

 гельмінтологія - паразитичних червів,

 карцинологія - ракоподібних,

арахнологія - павукоподібних,

ентомологія - комах,

 малакологія - молюсків,

іхтіологія - риб,

 батрахологія - земноводних,

герпетологія - плазунів, орнітологія - птахів, мамаліологія - ссавців.

 Сукупність тварин тієї чи іншої території вивчає фауністика.

 Морфологія вивчає будову, форму тіла тварин і закономірності формоутворення окремих органів у процесі індивідуального та історичного розвитку; включає анатомію, ембріологію, гістологію, цитологію.

Умови існування тварин і їхні взаємини з навколишнім середовищем вивчає екологія, поведінку тварин у порівняльному та еволюційному плані - етологія, закономірності поширення їх на земній кулі - зоогео­графія, явища мінливості та спадковості - генетика тварин.

 Методи вивчення тваринних організмів. Шляхи еволюції тваринного світу з’ясовує філогенетика, яка безпосередньо пов’язана з палеозоологією.

Методи вивчення тваринних організмів:

 - порівняльно-описовий метод (мікро-, макроскопічні дослідження);

 - експериментальний метод (польові та лабораторні експерименти);

 - моніторинг;

- моделювання.

Результати дослідів обробляють за допомогою математично-статистичного аналізу. 

Різноманітність тварин та їх класифікація.

 На сьогодні на Землі налічують майже 45 тисяч хребетних і 5–8 мільйонів видів безхребетних тварин, з яких описано тільки півтора мільйона. Накопичення знань про тварин почалося дуже давно, проте формування зоології як науки стало можливим лише після появи праць засновника сучасної систематики К. Ліннея, що розробив бінарну номенклатуру тварин. За цією номенклатурою, кожний вид має власну назву, що пишеться латинською мовою й складається з двох слів - перше (з великої літери)

 - це назва роду, друге (з малої літери) - видовий епітет. Наприклад, Ластівка сільська (Hirundo rustica), Муха  хатня (Musca domestica). К. Лінней розробив також ієрархію таксонів, зокрема таких, як клас, ряд, рід і вид. Потім було введено поняття «тип» як вищий таксон, у якому об’єднуються класи тварин, що мають однаковий план будови. Пізніше ієрархію було доповнено ще однією категорією - родиною. Ці п’ять категорій - тип, клас, ряд, родина та вид є обов’язковими систематичними категоріями. Усі таксони з префіксами над-, під- тощо є допоміжними й використовуються переважно в систематиці великих груп тварин. Наприклад, царство Тварини поділяється на два підцарства: Одноклітинні та Багатоклітинні.

Будова і життєдіяльність тварин. Основні процеси життєдіяльності тварин. Клітинна будова тварин та особливості клітин тварин. Тканини і системи органів тварин, їх функції.

 Клітина.

 Клітина — основна одиниця будови і життєдіяльності організму тварин. Зазвичай у клітинах тварин можна розрізнити зовнішню мембрану, цитоплазму, клітинне ядро та різні органели (ендоплазматичну сітку, мітохондрії, лізосоми, рибосоми, комплекс Гольджі, клітинний центр, включення).

 Життєдіяльність клітини: обмін речовин, подразливість, розмноження, ріст. Тіло одноклітинних тварин утворене однією клітиною, а багатоклітинних — багатьма клітинами та їх похідними. У багатоклітинних форм з них складаються тканини. 

Тканина — це група клітин і міжклітинна речовина, об’єднані загальною будовою, функцією та походженням. В організмі тварин розрізняють чотири основні типи тканин: епітеліальну, сполучну, м’язову та нервову.

 Епітеліальна тканина (епітелій) утворює шар клітин, з яких складаються слизові оболонки всіх внутрішніх органів і порожнин організму. Через епітелій відбувається обмін речовин між організмом та довкіллям. Клітини епітеліальної тканини щільно прилягають одна до одної, майже не містять міжклітинної речовини і виконують захисну функцію. Особливістю сполучної тканини є значний розвиток міжклітинної речовини.

До сполучної тканини відносять кров, лімфу, хрящову, кісткову та жирову тканини. Головними функціями сполучної тканини є такі: трофічна — участь в обміні речовин, захисна, механічна (опорна), транспортна.

 М’язова тканина утворена окремими клітинами, які називають м’язовими волокнами. Розрізняють гладеньку і посмуговану м’язові тканини. З гладенької м’язової тканини побудовані стінки внутрішніх органів. Посмугована м’язова тканина поділяється на скелетну та серцеву. Основні функції: забезпечення рухів усього організму і його окремих частин, захисна, опорна.

Нервова тканина складається з нервових клітин (нейронів), для яких є характерною наявність добре розвинених відростків. Головна властивість нейрона — його здатність збуджуватись і проводити імпульси по нервових волокнах. Нервова система є частиною організму і забезпечує поєднання функцій усіх його органів та систем.

Органи. Організм тварини складається з органів. Орган — частина багатоклітинного організму, що має певну будову й місце розташування та виконує певні функції. Більшість органів складається з кількох тканин. Одна з них відіграє провідну, найважливішу роль. Життя організму забезпечується взаємодією багатьох різних органів. Органи, що відповідають за певні ланки однієї функції, утворюють систему органів. Розрізняють такі системи органів: покривну, опорно-рухову, травну, кровоносну, дихальну, видільну, статеву, ендокринну та нервову.

Функції систем органів тварин: покривна - захисна, дихальна. Опорно-рухова - забезпечення рухів, захисна, опорна.Травна  -  забезпечення організму поживними речовинами. Кровоносна - транспортна, захисна . Дихальна - обмін газами.  Видільна -  забезпечення сталого складу внутрішнього середовища.  Статева – розмноження. Ендокринна - координація і регуляція процесів у організмі. Нервова – органи чуття, сприйняття подразнень.

 Розмноження і розвиток тварин.

Розмноження — властивість живих організмів відтворювати нові подібні до себе особини, що дає змогу кожному виду існувати протягом життя багатьох поколінь. Способи розмноження тварин: статеве (за участі статевих клітин) і нестатеве (без участі статевих клітин, у результаті поділу або брунькування).

Індивідуальний розвиток тварин — це розвиток організму з моменту зародження до природної смерті. Розрізняють прямий і непрямий типи постембріонального розвитку. Прямий розвиток організму відбувається за схемою: яйце — личинка — доросла особина, а непрямий — за схемою: яйце — личинка — метаморфоз — доросла особина. Індивідуальний розвиток багатоклітинних тварин поділяється на чотири періоди:

- ембріонального розвитку;

- нестатевозрілий період;

- період дорослого організму;

 - період старіння.

Під час ембріонального розвитку відбуваються процеси дроблення, які настають через кілька годин після запліднення. Унаслідок дроблення зиготи утворюється бластула, яка є багатоклітинною порожнистою кулею.

Гаструла — наступний етап розвитку зародка. Вона складається з двох шарів клітин (зародкових листків) — зовнішнього (ектодерми) та внутрішнього (ентодерми). У більшості багатоклітинних тварин між цими двома зародковими листками закладається ще третій (середній) — мезодерма.