Цікаві канікули !!!

Звідки отруйні жаби беруть отруту?

Отруйні жаби Центральної та Південної Америки не тільки красиві, а й смертельно отруйні завдяки алкалоїдам, які вони виділяють через шкіру. Отрута однієї єдиної золотистої жаби може убити десять чоловік. Під час нещодавно проведеного дослідження була розкрита таємниця отруйних жаб, що живуть на острові Мадагаскар. Вчені виявили, що жаба виробляє токсини поступово вкрай повільно з їжі. Дослідження жаб, поширених в Центральній і Південній Америці, показало, що їх дієта, багата мурахами, забезпечує їх алкалоїдами. Але чи так це у випадку з мадагаскарських жабами, було невідомо. Валері Кларк (Valerie Clark) з колегами з Колумбійського університету (Columbia University) і Американського музею природної історії (American Museum of Natural History) у Нью-Йорку розкрила цю таємницю природи. Дослідивши три різновиди отруйних жаб острова Мадагаскар та їх потенційні джерела їжі, вчені виявили серед них мурашок, що забезпечували мадагаскарських жаб речовинами, що входять до складу їх отруйних виділень. Причому серед них був один вид мурах, раніше невідомий своєю токсичністю. Виявлено три речовини, характерні тільки для істот, що живуть на Мадагаскарі.

Організм жаби сам створює токсини

Дослідники виявили австралійську отруйну жабу, яка створює свій власний токсин, а не одержує його з їжі. Це перша хребетна тварина, яка виробляє свої власні алкалоїдів. Багато отруйних жаб виділяють алкалоїди через шкіру для захисту від хижаків. До теперішнього часу учені вважали, що всі ці види отримують алкалоїди від комах, яких вони їдять. За останні 40 років вчені вивчили тисячі видів жаб по всьому світу і виявили великий набір біологічно активних алкалоїдів, багато з яких зараз широко використовуються як дослідницький інструмент і як основний компонент в розробці ліків, включаючи серцеві стимулятори, антибіотики і знеболюючі. 

Один клас алкалоїдів був знайдений в австралійських жабах роду Pseudophryne. Вчені виявили ці алкалоїди в 80-і роки і тоді вирішили (за аналогією з іншими жабами), що вони також отримані з комах. Раніше в ході досліджень у Південній Америці і на Мадагаскарі вчені виявили, що у інших видів отруйних жаб у випадку життя особи в неволі алкалоїд в шкірі не міститься, але може з'являтися, якщо алкалоїд міститься в їжі. Намагаючись розширити своє дослідження, учені зайнялися спостереженнями за 8 дикими жабами роду Pseudophryne і 18 особинами, що живуть у неволі. Вчені виявили дивовижну відмінність у розподілі алкалоїду у двох групах. У диких особин спостерігався високий рівень пуміліотоксина і тільки сліди псевдофрінаміна, в той час як в неволі жаби демонстрували високий рівень псевдофрінаміна і відсутність пуміліотоксина. Дієта жаб у неволі відрізнялася відсутністю алкалоїдів. А отже, вирішили вчені, жаби роду Pseudophryne виробляють власні псевдофрінаміни, але, як і інші жаби, отримують пуміліотоксини разом з їжею.

Отруйні жаби втрачають свої токсини

На жаль, руйнівний вплив людської діяльності на природу набуває все більш різноманітних форм. Зокрема, Валері Кларк (Valerie C. Clark), студентка університету Корнелла (Cornell University), разом з колегами виявила, що отруйні жаби стають менш небезпечними на тих територіях, де люди встановлюють різні споруди.
Валері вивчила склад отрути, який виділяє шкіра отруйних жаб, що живуть в різних районах острова Мадагаскар.
Було обстежено обмежене число місць, але виявлена ​​залежність виявилася цілком очевидною: на недоторканих територіях у шкірній отруті жаб міститься багато різних токсинів-алкалоїдів, небезпечних для тварин. А в тих місцях, куди вторглася людина, алкалоїдів у жаб менше.
Найбільш ймовірна причина такого стану справ в тому, що в результаті людської активності з місць проживання жаб пропадають головні «складові» їх їжі, що забезпечують їх отрутою - мурах і жуків.
Цілком очевидно, що втрата токсичності приведе до екологічного дисбалансу: рано чи пізно хижаків перестане відлякувати тільки лише яскраве забарвлення отруйних жаб, і в підсумку ці земноводні стануть беззахисними і опиняться на межі зникнення.
Однак вченим належить ще багато чого з'ясувати в межах цього дослідження. Принаймні, поки не відомо, яку мінімальну кількість токсинів може забезпечити Мадагаскарським жабам безпечне існування, і як у них міняється зміст захисних токсинів з часом.