10 клас. Захист Вітчизни. Національна безпека держави.

Національна безпека держави — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Основні категорії національної безпеки України

·         Національні інтереси — життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності народу України як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток;

·         Загрози національній безпеці — наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;

·         Воєнна організація держави — сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем із боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз;

·         Правоохоронні органи — органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.

Об'єкти національної безпеки[ред. • ред. код]

Відповідно ст 3. Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 об'єктами національної безпеки є:

·         людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;

·         суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

·         держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Суб'єкти забезпечення національної безпеки.

Відповідно до ст. 4. Закону України «Про основи національної безпеки України», суб'єктами забезпечення національної безпеки є:

·         Президент України;

·         Верховна Рада України;

·         Кабінет Міністрів України;

·         Рада національної безпеки і оборони України;

·         Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

·         Національний банк України;

·         Суди загальної юрисдикції;

·         Прокуратура України;

·         Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;

·         Збройні Сили України,Служба безпеки України,Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;

·         громадяни України, об'єднання громадян.

·         Національне антикорупційне бюро України

Принципи забезпечення національної безпеки

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

·         Пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

·         Верховенство права;

·         Пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;

·         Своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

·         Чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

·         Демократичний цивільний контроль над воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

·         Використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Пріоритети національних інтересів

Пріоритетами національних інтересів України є:

·         гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

·         розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

·         захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

·         зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;

·         забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;

·         створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

·         збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

·         забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

·         розвиток духовності]], моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

·         інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір;

·         розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Загрози національним інтересам і національній безпеці України.

На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є:

У зовнішньополітичній сфері

·         посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;

·         спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

·         воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;

У сфері державної безпеки

·         розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб;

·         загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян;

·         поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності;

·         злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму;

·         загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території України;

·         можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів;

·         спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави;

·         прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України;

У воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:

·         поширення зброї масового ураження і засобів її доставки;

·         недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;

·         нелегальна міграція;

·         можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти

чи у протистояння з іншими державами;

·         нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

·         небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;

·         повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України;

·         накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних Сил України військової техніки, озброєння, вибухових речовин;

·         незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України;

·         незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей;

У внутрішньополітичній сфері:

·         порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконання законів України;

·         можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об'єднань національних меншин та релігійних громад

·         загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України;

·         структурна та функціональна незбалансованість політичної системи суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці;

В економічній сфері:

·         істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно

важливих напрямах інноваційного розвитку;

·         ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки;

·         нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам;

·         зростання кредитних ризиків;

·         критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення; загострення проблеми підтримання в належному технічному стані ядерних об'єктів на території України;

·         недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці;

·         критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;

·         нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості;

·         велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів;

·         небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки;

·         неефективність антимонопольної політики та механізмів державного регулювання природних монополій, що ускладнює створення конкурентного середовища в економіці;

·         критичний стан з продовольчим забезпеченням населення;

·         неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави;

·         переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними;

У соціальній та гуманітарній сферах:

·         невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;

·         неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

·         криза системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

·         загострення демографічної кризи;

·         зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

·         прояви моральної та духовної деградації суспільства;

·         зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва.

У науково-технологічній сфері:

·         наростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;

·         неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності;

·         низька конкурентоспроможність продукції;

·         нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії;

·         зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності;

·         відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України;

В екологічній сфері:

·         значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;

·         нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;

·         неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;

·         погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води;

·         загострення техногенного стану гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на р. Дніпро;

·         неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;

·         неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

·         небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму;

·         посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій;

·         застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів;

В інформаційній сфері:

·         прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

·         поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

·         комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;

·         розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;

·         намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

Європе́йський Сою́з (Євросою́з, ЄС, англ. European Union, EU) — економічний та політичний союз 28 держав-членів, що розташовані здебільшого у Європі. Веде свій початок від утворення Європейської спільноти з вугілля та сталі і Європейської економічної спільноти, що були засновані шістьма країнами в 1951 та 1958 роках відповідно. В сучасному вигляді існує на основі Договору про Європейський Союз, підписаному 7 лютого 1992 року і чинному з 1 листопада 1993.

ЄС діє через систему наднаціональних інституцій та спільно узгоджених рішень держав-членів. Інституціями ЄС є: Європейський Парламент, Європейська Рада, Рада Європейського Союзу, Європейська Комісія, Суд Європейського Союзу, Європейський суд аудиторів та Європейський центральний банк. Європейський Парламент обирається кожні 5 років громадянами Європейського Союзу. В ЄС діє єдиний ринок через стандартизовану систему законів, що діють у всіх державах-членах. У Шенгенській Зоні паспортний контроль відмінений. Політика ЄС направлена на забезпечення вільного пересування людей, капіталу, товарів та послуг. Монетарний союз був заснований у 1999 році і вступив в повну силу у 2002, коли були введені в обіг монети та банкноти євро. Станом на 2016 рік, у Єврозону входять 19 держав-членів, що використовують євро як свою національну валюту.

На сьогодні, Європейський Союз займає площу 4 324 782 км2 (7-ме місце в світі), з населенням більше 508 мільйонів людей (3-тє місце). Загальний номінальний валовий внутрішній продукт складає більше 16 трлн. доларів США (2-ге місце), за паритетом купівельної спроможності — 19 трлн. доларів США (1-ше місце). Якщо вважати ЄС країною, то за доходом на душу населення він входив би в двадцятку найзаможніших країн світу. Європейський Союз є повноправним членом Світової організації торгівлі, має представництва в ООН, «Великій Сімці», «Великій двадцятці» та постійні дипломатичні місії по всьому світу. ЄС не має власних збройних сил але сприяє військовому співробітництві його країн-членів більшість яких є членами НАТО. Через великий політичний і економічний глобальний вплив, Європейський Союз розглядають однією з потенційних наддержав.

Де-факто столицею Європейського Союзу є Брюссель (де базуються більшість інституцій ЄС).

Створення економічного союзу з найвищим рівнем інтеграції економік держав (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці, а також спільна валюта) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

Відповідно до п.1 ст. 3 Лісабонського договору мета Союзу – підтримувати мир, свої цінності та добробут своїх народів. В той же час у ст. 2 цього договору зазначено, що Союз засновано на цінностях поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини, зокрема осіб, що належать до меншин. Ці цінності є спільними для всіх держав-членів у суспільстві, де панує плюралізм, недискримінація, толерантність, правосуддя, солідарність та рівність жінок і чоловіків.

Ідеї щодо створення єдиного союзу європейських держав царювали в свідомості правителів та народів цих держав протягом довгого часу.

Ідеологічною передвісницею Євросоюзу є Стародавня Греція яка вважається батьківщиною демократії і західної цивілізації.

Не варто шукати витоки Європейського Союзу у Римський імперії хоча б тому, що остання географічно мала центр довкола Середземного моря і простягалася на терени Африки і Азії, не включаючи Німеччину, Скандинавські країни, Шотландію, Ірландію та Центрально-Східну Європу. Римська Імперія розширювалася силою, була контрольована центральною державою і не поділяла ідеалів і принципів на яких сьогодні розбудовується ЄС.

Митний союз 1800-х років часів Наполеона може розглядатися як передвісник економічної складової Європейського Союзу.

Одна з перших публічних пропозицій об'єднати країни на принципах рівності членів і кооперації була зроблена Віктором Гюґо у 1851

Україна, Молдова та Грузія підписали Угоду про асоціацію з Європейським Союзом та визнані Європейським парламентом як такі що мають перспективу членства у разі виконання відповідних критеріїв.^[8]

Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії — критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський союз). Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова економіка і повинні визнаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу.