Існує багато легенд про появу
кішки в людському житлі. Одна з них народилася в Індії.
Колись давно кішка жила
в лісі разом з тигром. Одного разу тигр занедужав. Кішка зрозуміла, що повинна
знайти вогонь, щоб зігріти тигра. Вогонь був тільки в людини. Кішка прийшла в
житло людини попросити вогню й побачила біля вогнища смачну рибу і рис. Вона не
витримала, з'їла все й розтяглася біля вогню, забувши, навіщо прийшла. Та
раптом згадала, схопила палаючу тріску й побігла назад, до лісу. Розпалюючи
вогонь тигрові, кішка зрозуміла, що є зовсім інше життя, і назавжди повернулася
до людини.
З моменту появи кішки поруч із людиною її то обожнювали, то
переслідували, приписуючи зв'язок з нечистою силою і чаклунство впереміш. Кішку
шанували не тільки в Єгипті й Індії. У Китаї в образі кішки зображувався бог
сільського господарства, у жителів Перу - богиня родючості, в Іландії
шанувалося божество з котячою головою. Перші християни ставилися до кішок
добре. Їх часто утримували при чоловічих і жіночих монастирях. Деякі дослідники
вважають, що в період раннього серендьовіччя саме монастирі сприяли поширенню
цих тварин. З кінця VIII ст. для котячого племені почалися лихі часи.
Християнська церква вважала, що Сатана може набувати вигляду чорного кота.
Обов'язковим атрибутом шабашів були кішки. Та й самі жінки - відьми начебто
могли перетворюватися на кішок. Можливо, таке уявлення пов'язане з тим, що
старі самотні жінки тримали кішок, були до них прив'язані. Папа Інокентій VII
віддав наказ святій інквізиції переслідувати шанувальників кішок. Король Англії
Джеймс І написав книгу про відьом і заснував посаду Шукача Відьом. Під
катуванням або погрозою катування було знайдено безліч свідоцтв таємничих
зв'язків між кішками й чаклунством. Під час семирічного процесу суду над
орденом тамплієрів лицарів під тортурами змушували визнавати, що вони
поклонялися ідолові з головою кішки. Диявола з
чорних кішок виганяли за допомогою вогню. Щорічно протягом чотирьох сторіч у
Мецу привселюдно спалювалися в залізних клітках 13 ні в чому не винних тварин.
Подібні церемонії відбувалися і в інших європейських містах. У день святого
Іоанна (23 червня) у багатьох містах Франції на площах установлювали стовпи,
навколо яких розводили багаття. На стовпах підвішували мішок або бочку з
кішками. На очах у захопленої розвагами юрби тварин засмажували живцем.
Вважалося, що вугілля й зола, які залишилися від тварин, приносять щастя.
Подібні свята влаштовувалися в присутності королівських осіб, починаючи з
Людовіка XI і закінчуючи Людовіком XV. Часто найшляхетніші особи самі
розпалювали багаття. Жорстоким поводженням з кішками славився також іспанський
король Філіпп II, звірства якого описані в романі Шарля де Костера «Легенда про
Тили Уленшпігеля». У багатьох католицьких країнах, містах Європи (Вестфалії,
Швейцарії, Іспанії, Богемії, Вогезах й інших) на християнські свята спалювали,
закопували в землю, засмажували кішок живцем на очах цілого натовпу. У 962 році
правитель Фландрії Бодуен III встановив в Іпрі «середи для кішок». Під час
другого тижня посту виникла церемонія: двох або трьох кішок котячий кат скидав
з високої вежі замку. Якщо тварині вдавалося вижити, глядачі переслідували її.
Цей звичай проіснував багато років до початку XIX століття. У1938 році традиція
відродилася, тільки живих кішок замінили плюшевими. Аналогічні церемонії
відбувалися в різних містах і селах Німеччини в XVII столітті. Наприклад, у
місті Шлезвіг-Гольштейні вибирали кішку і вважали її уособленням Іуди. Таку
кішку у святу п'ятницю скидали з високої дзвіниці. У Польщі в перший день посту
скидали з вежі в мішку або сумці кішку з попелом. Кішку використовували для
покарання невірних дружин. У середні віки селяни вірили в те, що кішка спить
цілий день, щоб уночі в коморах і стайнях охороняти злих духів і попереджати їх
про появу людини. Становище кішок почало змінюватися з розквітом епохи
Відродження. У цей період церковна влада, її авторитет пішли на спад. Багато
історичних і політичних діячів полюбили кішок,самі тримали їх і виступали на
їхній захист. У провінції Дофін у Франції на період жнив сповивали кошеня,
прикрашали стрічками й квітами та клали в тінь. Воно повинне було охороняти
поранених під час жнив. Наприкінці кошеня розкутували й урочисто доставляли в
село. Селяни вважали, що дух родючості може набувати подоби кішки. Нерідко
вважалося, що кішки можуть зупинити хворобу або запобігти її появі. Під час
епідемії холери в Росії біля в'їзду в села живцем ховали 8 кішок, щоб відігнати
хворобу. В окремих штатах США мертву кішку закопували в лісі неподалік від
села, щоб у жителів не було бородавок. Збереглося безліч забобонів і прикмет,
пов'язаних з кішками. У Сицилії покровителькою кішок вважалася свята Марта, тому
тварини могли вільно входити до церкви. У більшості країн вважається, що чорні
кішки приносять нещастя й зустріч із ними не обіцяє нічого доброго. Наприклад,
на Русі вважалося, що під час грози Ілля Пророк блискавками бореться з бісами —
чорними кішками. Тому у негоду чорних кішок виганяли за двері, щоб блискавка не
влучила в будинок. Але в Англії і Болгарії вважається, що кіт чорного
забарвлення в подарунок—це знак особливої поваги й зустріч із ним — на щастя. В
англійського короля Карла І була чорна кішка, яка, на його думку, благотворно
впливала на його долю. Він боявся втратити улюблену тварину, змушував охороняти
її. Та з часом кішка померла. Карл був у розпачі й проголосив: «У мене не буде
більше в житті удачі!» Незабаром після смерті тварини короля заарештували, а
кілька місяців потому йому відрубали голову. Фіни до чорних кішок ставляться
нейтрально, зате з побоюванням — до сірих. В Японії особливо цінуються
триколірні кішки. Японські моряки вірили й дотепер вірять, що така кішка здатна
відганяти злих духів бурі. Мусульмани вірять, що триколірна кішка може вберегти
будинок від пожежі. У багатьох країнах особливо щасливою вважали білу кішку.
Людовік XV з ніжністю ставився до білих ангорок. У нього була така кішка, з
якою він не розлучався. Мумію кішки знайшли при розбиранні однієї зі стій
лондонського Тауера. Вік її становив понад 300 років. У Росії та Україні кішку пускали першою в будинок на
новосілля й ставили ліжко там, де вона лягала. У французькій провінції Севенна
кішку, яка сама прийшла до оселі, необхідно добре прийняти й нагодувати.
Вважалося, що така кішка принесе родині удачу й добробут. Здавна кішку вважають
живим барометром. Якщо кішка лиже передню лапку, пригладжує лапкою шерсть на
голові — бути гарній погоді Якщо лапкою миє вушка, лижеться — буде негода,
сніг. Коли кішка ховає мордочку—бути морозу; скребе підлоту — на вітер,
заметіль; лежить животом догори, вивертається — на тепло.
Кішка живе поряд з людиною вже близько 5 тис.
років. Учені вважають, що всі породи домашніх кішок, зокрема ангорська,
сибірська, бухарська, сіамська і ін., склалися в результаті штучного відбору. Стверджується,
що всі вони походять від єдиного предка — північно-африканської степової кішки і одомашнення їх людиною відбулося в
Єгипті близько 4 тис. років до н.е. Вона відома ще як степова,
краплиста, нубійська, що одержала свою назву від давньої держави Нубія,
розташованої на території нинішнього Судану.
У дикому стані нубійська кішка
збереглася й до наших днів. Територія її поширення велика: майже вся Африка,
територія від Середземномор'я
до Китаю, включаючи Закавказзя й Середню Азію, низини річок Уралу
й Волги. Живе ця кішка в пустелях із заростями чорного саксаулу, у чагарниках поблизу водоймищ, у горах, передгір'ях, поблизу
населених пунктів.
Зовні кіт (кішка) нагадує
домашню, але більш сухорлява, з вузьким довгим тілом, високими ногами, тонким
загостреним на кінці хвостом.
Довжина її тіла приблизно 50 см, хвоста —
25 см..Тварина блідого рудувато-сірого кольору, живіт білуватий, хвіст
із нижнього боку світліший, біля основи хвоста —
три широкі чорні кільця, кінчик хвоста —
чорний, звужений, як у більшості сучасних домашніх кішок. На тілі розташовані
хвилеподібні поперечні темні смуги та місцями — дрібний чорний крап. Живиться в основному дрібними гризунами й птахами.
Легко приручається, навіть у дорослому віці.
В індійських легендах богиня, що оберігає немовлят, їде
верхи на кішці. Кішки шанувалися єгиптянами як священні тварини й були взяті
під охорону. За шкоду, заподіяну священній тварині, суворо карали. Убивцю кішки
забивали на смерть камінням, а кривдникові відрізали руку. Апогей культу кішки
припав приблизно на 950-800 роки до н. е. Центром культу стало місто богині
Баст у Нижньому Єгипті. Богиня Баст зображувалася звичайно у вигляді жінки з
котячою головою і персоніфікувала радість та веселощі, вважаючися
покровителькою родючості й материнства. Приблизно в 950 р. до н. е. фараон
Шешонк І заснував у місті Бубастис столицю, і звідти культ богині Бастет
поширився по всій країні. Там був побудований чудовий храм близько 300 м
завдовжки, присвячений Бастет. У ньому жили тисячі кішок, за якими стежили;
доглядав їх спеціально призначений жрець. На околицях Бубастиса й Бені-Хасана
були розташовані котячі цвинтарі, куди з усієї країни привозили кішок на
поховання. При розкопках тут було виявлено понад 400 тисяч мистецьки
виготовлених мумій кішок. У церемонії бальзамування трупа тварини брали участь
усі члени родини. Потім забальзамоване тіло передавалося в руки жерців для
здійснення обрядів. Пишність похорону залежала від заможності власників
тварини. В останню путь кішці клали іграшки, страви, статуетки кішок, також
приносилися жертви богині Бастет. Жалобна процесія кілька днів спускалася вниз
за течією Нілу до місця поховання. При цьому господарі на знак жалоби голили
собі брови. Давні єгиптяни використовували кішок не тільки для ловлі мишей і
пацюків, але й дресирували їх для лову птахів. На малюнках одного з поховань
зображений мисливець із кішкою, що сидить у засідці, а також відбитий момент її
нападу на птаха. У єгиптян одним із втілень бога Ра вважався кіт. У «Книзі
мертвих» бог Ра у вигляді кота бореться біля дерева ішед (сикомор) зі змієм
Імі-Ухенеф. У гробницях царів XIX і XX династій були виявлені написи, що
вихваляють бога Ра таким чином: «Ти — великий кіт, месник богів». Кішок суворо
заборонялося вивозити з країни. Однак вони все одно потрапляли в інші
місцевості. Єгиптяни надсилали, вивідувачів для того, щоб повернути викрадених
тварин додому. Однак, незважаючи на всі намагання єгиптян, кішки поширилися
повсюдно. У Вавилоні кішки з'явилися лише в II тис. до н. е. Приблизно в VI-IV
століттях до н. е. в байках Бзопа зустрічаються перші згадки про кішок. Грецькі
купці привезли їх з областей, де зараз розташована Лівія. У V тис. до н. е.
маленькі хижаки з'являються в Греції та на Апеннінах. Тут кішка вважалася
предметом розкошу й утримувалася в будинках вельмож. Поступово вона витиснула
всіх тварин, яких тримали для боротьби із гризунами (куниць, ласок й
інших).З'явилася кішка й у Римській імперії У давньоримському місті Помпеї,
засипаному під час виверження вулкану в 79 р. н. е., не було виявлено слідів
утримання домашньої кішки. Але вже починаючи з IV століття, за відомостями
археологів, кішки жили практично на всій території Римської імперії. Палладій у
своїх працях, присвячених розведенню рослин та утриманню тварин (500 р. н. е.),
давав вказівки щодо утримання кішок. Він рекомендував використовувати кішок на плантаціях
артишоків для боротьби із гризунами, але попереджав про небезпеку нападу на
курей. Він уперше ввів до вживання слово «каттус» замість старого латинського
найменування кішки «феліс». Вважають, що від цього слова беруть початок
англійське «кет», німецьке «катер» і «катце», українське «кіт», французьке «ша»
(Chat).У Давньому Римі кішки вважалися символом волелюбності, тому не запобігли
любові римських тиранів і кесарів. Наприклад, Спартак під час повстання звелів
на бойових прапорах зобразити кішку як символ боротьби за волю. Можливо,
антипатія пов'язана й із незначними розмірами тварин. При дворі воліли тримати
ручних левів як символ влади. Винятковою повагою кішка користувалася серед
осілих арабів. Значною мірою це було обумовлене прихильністю пророка Магомета
до кішок. Він сказав: «Кішки не нечисті й не заважають молитві, вони подібні до
пастирів». Улюблену кішку пророка звали Муесса. Вона часто відпочивала на його
одязі. Одного разу, коли пророка покликали на молитву, він не захотів турбувати
тварину й відрізав той шматок одягу, на якому вона лежала. У кочових бедуїнів
кішка не знаходила застосування, тому вони зневажливо ставилися до неї, бачили
в кішках втілення злих духів. Бедуїни більше цінували собаку як пастуха й
сторожа. В арабській мові кішка має 19 найменувань, поступаючись у цьому лише
левові. З поширенням християнства ставлення до кішки суттєво змінюється.
Християни вважали кішку породженням зла, твариною диявола, пов'язували її з
магічними обрядами. Церква, прагнучи повернути людей до Бога й загасити інтерес
до магії, переслідувала при цьому не тільки кішок, але також їхніх власників.
Особливо багато забобонів пов'язано з чорною кішкою, незмінним атрибутом відьом
та їхніх магічних дій. Винищування кішок призвело до скорочення їхньої чисельності
й, відповідно, до значного збільшення кількості гризунів, особливо пацюків. Із
цим, найімовірніше, пов'язане поширення в Європі й Азії у середині XIV століття
бубонної чуми, переносниками якої є пацюки. Лише в деяких місцях у цей період
кішки не зазнавали переслідування. У другій половині VI століття папа Григорій
Великий цінував кішок і дозволяв тримати їх у монастирях. Нічні любовні ігри
кішок нагадували про заборонені мирські розваги, порушували спокій і сон
ченців, тому в монастирях уперше почали каструвати котів. І донині на священній
горі Афон у монастирях дозволяється тримати тільки кастрованих котів. До кінця
XVIII століття репутація кішок як регуляторів чисельності гризунів була
відновлена, і вони знову запанували на своєму колишньому місці — поблизу
домівки — як зразкова свійська тварина. Подекуди вони охоронялися законом. Так,
за законом кантону, прийнятому в 1780 році в Цюріху у Швейцарії, убивця чужої
кішки виплачував її власникові штраф зерном. Розмір штрафу визначався в такий
спосіб: кішку підвішували за хвіст так, щоб вона торкалася носом землі, і
засипали зерном, яке повинне було повністю закривати висячу тваринку (такий
закон існував у зводі законів короля Уельсу Хоуела Доброго в 936 році, майже
такий самий закон є й у мусульман).В Європу кішка потрапила через Італію,
Балкани та Причорномор'я. У Китаї були міста, які славилися розведенням кішок.
Одне з таких міст—Сангпан. Тут виводили кішок з особливими мисливськими
якостями. Ними відзначалися тварини, що мали прикметну рису—трохи сплюснутий
хвіст. У результаті селекції кішок у Китаї дотепер існує порода з висячими
вухами. Розводили кішок і за забарвленням. Найбільш популярними були строкаті,
так звані триколірні кішки. Цінувалися й інші забарвлення. Наприклад, білі
кішки з чорними хвостами. За законами Давнього Китаю кішка, що покинула хазяїна
й пішла на іншу територію, стає власністю нового господаря. Тому кішок часто
тримали в нашийниках на довгих повідцях. За очами домашньої кішки визначали час
дня: якщо зіниця мала форму вузької лінії — це полудень, якщо схожа на кісточку
фініка — ранок або вечір, якщо кругла — ніч. З Китаю кішки потрапили в Японію.
Це відбувалося-разом з поширенням буддизму й припало приблизно на VI століття
н.е. Японці відразу ж оцінили користь, яку приносять ці тварини. Спочатку кішок
використовували для охорони бібліотек від мишей і пацюків. Тварини були
рідкісними й дорогими. Імператор Іхійо (986-1011 р.) одержав у подарунок з
Китаю пару молодих кішок. До них була приставлена свита, яка подавала на
дорогому посуді їжу й питво. Спали тварини на шовкових подушках. На 19-й день
999 року, як повідомляють тексти «О-у-ку» й «Мукура-но-соші», у них з'явилося
потомство — 5 кошенят. До кошенят була приставлена нянька. Деякі кошенята з
наступних приплодів були подаровані найбільш шляхетним придворним або продані
за великі гроші. Через високу вартість кішок їх постійно тримали на повідцях.
При дворі імператора ці повідці виготовлялися із золотих ниток. Вважалося, що
гризуни бояться одного вигляду тварини. Тому при нестачі засобів на придбання
маленького хижака в будинку ставили його зображення, статуетку. З поширенням й
розмноженням кішки втрачають цінність і шанування. Приблизно з XII століття їх
почали пов'язувати зі злими силами. Ця ідея досягла апогею в XIV столітті, коли
з'явилася легенда про величезну кішку Некомата, що живе в горах. Гігантська
кішка мала роздвоєний на кінці хвіст, у якому концентрувалися хвороби. Це стало
причиною того, що домашнім кішкам почали відрізати хвости, щоб захистити
будинок від хвороб. Цінувалися кішки, що були безхвостими від народження. У
1602 р. японський імператор видає декрет, який захищає кішок від несправедливих
звинувачень у тому, що вони — втілення нечистої сили, демонів. Пропонувалося
спустити кішок з повідців, заборонявся їхній продаж. Цей декрет дозволяв кішкам
вільно полювати на гризунів, розмножуватися й поширюватися. Існує легенда, що
пояснює появу декрету. Імператор святкував у саду із придворними й гостями.
Один китайський дипломат запитав, чому улюблена імператорська кішка увесь час
на повідку. Імператор відповів, що немає необхідності її відпускати, тому що
вона одним своїм виглядом наганяє жах на пацюків і мишей. У цей момент у
дружини імператора впала сережка й закотилася в щілину. Миша намагалася вкрасти
сережку Син імператора побачив це й розірвав повідець. Кішка кинулася на мишу,
впіймала її й урятувала сережку. Розселення кішок у Росії відбувалося приблизно
в той самий час, що й у Європі. Розкопки свідчать про те, що ці тварини
потрапили туди не тільки з Заходу, але і з Півдня. У центральних і північних
районах Росії (Москва, Новгород й ін.) знайдені останки кішок, які відносять до
X-XIV століть. На півдні України виявлені останки кішок, що відносять до
VII-VIII століть н. е. На Русі кішка здавна вважалася охоронницею домівки.
Поряд із цим чорні кішки в казках були обов'язковими супутницями Баби-яги.
Існував також такий негативний персонаж, як Кіт-баюн. На американський
континент домашня кішка була завезена з Європи. Перша згадка про кішку в Новому
Світі належить до 1626 року. Вона стала об'єктом мінової торгівлі. У Парагваї,
наприклад, перші кішки коштували фунт золота. Кішки міцно вкоренилися в Америці
й за популярністю навіть обійшли собак. Зараз кішки поширені всюди. Особливо
багато їх в індустріальних країнах. Домашня кішка стає об'єктом розведення лише
з другої половини XIX століття (на відміну від інших свійських тварин). У
результаті послідовного добору з використанням методів селекції створювалися
нові породи, що відрізняються одна від одної. Одними з перших селекцією зайнялися
англійці, тому багато сучасних порід кішок мають британське коріння. Можемо
припустити, що кішка на довгий час зайняла важливе місце у домівці людини. Тим
більше що психологи стверджують: люди, у яких є кішки, живуть довше й щасливіші
за інших.
Немає коментарів:
Дописати коментар