Гінкго дволопатеве

За стародавньою легендою, китайський імператор Шен Нунг, який правив у 2800 р. до н. е., помітив, що його придворні у певному віці стають забудькуватими, у них погіршується пам’ять і розумові здібності. Одного разу, стоячи біля відчиненого вікна, імператор почув голос: «Дерево, на яке ти зараз дивишся, відновить розум та пам’ять твоїх близьких і друзів». Імператор покликав прислугу і наказав зібрати листя з гінкго та приготувати з нього настій. Цей напій щоденно давали всім, хто хворів на забудькуватість. Уже через декілька тижнів Шен Нунг помітив, що пам’ять повернулася до його підлеглих. З того часу в Китаї дерево гінкго є священним.

Але мало хто знає, що гінкго дволопатеве, про яке йшла мова в легенді, та добре відомі нам сосна і ялина є своєрідними «родичами» і належать до відділу Голонасінні.

Гінкго дволопатеве — реліктове дерево, єдиний представник класу гінкгових, який дожив до наших днів. Було значно поширене на планеті Земля в мезозойську еру — 250 млн років тому. Дерева гінкго тоді займали величезний, майже космополітний ареал. І скрізь на берегах озер, боліт траплялися у рослини.

Нині в природних умовах гінкго збереглися лише на незначній території у Східному Китаї, у горах Тянь Му-Шань, де воно утворює ліс разом із хвойними і широколистими породами дерев.

З давніх-давен дерева гінкго росли біля храмів і гробниць у Японії і Китаї. І деякі зі «священних» дерев у Сендаї були дуже старими. За легендою одне з них було висаджене 1200 років тому, коли японський імператор і його оточення поміняли релігію предків на буддизм.

У Японії і Кореї молодята в день весілля ділили листок гінкго на дві частини і зберігали все життя як талісман непохитної подружньої вірності. І зараз гінкго вирощують біля храмів, а подекуди збереглася і ця традиція.

Для науки вперше це дерево було відкрите в 1690 р. Є. Кемпфером, який служив лікарем при голландському посольстві в Нагасакі. Його зацікавило дерево з напрочуд незвичним і оригінальним дволопатевим листям. У 1712 р. він описав це дерево під назвою Ginkgo, що приблизно означає «срібний абрикос». Автором повної наукової назви Ginkgo biloba (Гінкго білоба) є К. Лінней. У 1730 р., повертаючись у Європу, Є. Кемпфер взяв насіння цього дерева. Так дерево гінкго вперше з’явилося в ботанічному саду Утрехте, у Голландії, а в Америку його завезли у 1784 р.

У в’єтнамській народній медицині для лікування різноманітних захворювань листя гінкго використовувалося ще 5 тис. років тому. У давній східній медицині препарати гінкго мали дуже поетичні назви, наприклад «качині лапки», «нігті Будди», «листок метелика» та ін.

Західна наукова медицина зацікавилася гінкго в 50-х роках XX ст., коли були започатковані наукові дослідження і клінічні випробування препаратів з його листя. Тоді вперше були виявлені антиоксидантні властивості препаратів з листя гінкго, про що не було відомо східній медицині.

Англійський учений-біолог А. С’юард писав у журналі «Науковий прогрес»: «Упродовж багатьох тисячоліть це дерево було об’єктом благоговіння як частинка спадщини Золотого Віку, у зв’язку з чим йому приписується магічна і чудодійна сила. Ми ж, люди західної культури, не можемо не віддати належне цьому священному дереву Сходу, адже воно — сама історія, приклад всеперемагаючого життя! Дерево гінкго є символом життя, що дійшло до наших днів з таких далеких глибин минувшини, які розум людини не в змозі осягнути».