Захист Вітчизни 10 клас Перша допомога при опіках

Тема: Охолодження та висушування місця термічного опіку. Накладання стерильних повязок при опіках та обмороженнях. Домедична допомога при хімічних опіках.
Мета:
• Навчальна:
– вивчити методи охолодження та висушування місця термічного опіку. Накладання стерильних повязок при опіках та обмороженнях. Домедичну допомогу при хімічних опіках.
• Виховна
– виховувати відношення до здоров.я людини як до найвищої цінності людства.
• Розвивальна:
-розвиток почуття необхідності здорового способу життя..
ХІД УРОКУ
I. Вступна частина.

- Повторення домашнього завдання.

- Оголошення теми, мети уроку, навч. питань.
II. Основна частина.
Відпрацювання навчальних питань.

Лікування опіків: перша допомога

Перша допомога після опіків полягає в припиненні впливу фактора, що руйнує цілісність шкіри і антисептичної обробки рани.

При найбільш поширених, термічних опіках, перш за все, слід охолодити обпечену шкіру. Найкраще це робити під струменем чистої холодної води. Причому, охолоджувати опік потрібно досить довго – не менше двадцяти хвилин.

Промивання холодною водою також необхідно проводити при хімічних опіках, викликаних попаданням кислоти або лугу.

Після цього слід обпаленої по можливості звільнити від стискує подих одягу, накласти на опік асептичну пов’язку, а при великих опіках загорнути в чисте простирадло, напоїти теплим солодким чаєм і дати знеболюючі засоби (якщо є така можливість).

Лікування опіків: чого ніколи робити не можна?

Лікування опіків дуже часто ускладнюється неправильними діями потерпілих чи їх родичів. Наприклад, ні в якому разі не можна на свіжу обпалену поверхню накладати жири – мазі на жировій основі, а тим більше побутові жири, на зразок соняшникової олії.

Головним завданням лікування опіків на ранній стадії є висушування рани – видалення надлишку так званого тканинного інфільтрату, який утворюється в уражених опіком тканин. Висушування необхідно для того, щоб запобігти розвитку гнійних ускладнень і прискорити відновлювальні процеси в області опіку.

Жирова плівка лише ускладнить лікування після опіків. Вона буде перешкоджати притоку повітря і сприяти розвитку патогенної мікрофлори. Варто пам’ятати, що мазі на жировій основі для лікування опіків доцільно використовувати лише на завершальній стадії лікування – коли в місці опіку вже сформувалася нова шкіра.

Не варто при лікуванні опіків вдаватися і до різного роду народним лікувального зілля – прикладання листів капусти, сирого м’яса, землі, сметани і т. д. Слід пам’ятати, що опік – це відкрита рана, і попадання в неї будь-інфекції може викликати самі плачевні наслідки.

З цієї ж причини, якщо на місці опіку утворилися пухирі, їх не слід самостійно розкривати.

Самостійно можна лікувати лише опіки 1 ступеня, якщо їх площа складає менше 9% площі шкіри (наприклад, рука або спина).

У всіх випадках проводяться знеболювальні заходи, напування підсоленою водою. Найбільш небезпечні – опіки, отримані в результаті дії напалму, фосфору, інших синтетичних в’язких речовин, так як вони прилипають до тіла і розмащуються при спробі збити їх полум’я. Припиняє горіння їх занурення у воду чи накладання змоченої у воді пов’язки.

МІСЦЕВЕ ЛІКУВАННЯ

Місцеве лікування звичайно розпо­чинається зразу після надходження потерпілих у лікувальний заклад, а тим, хто перебуває в стані шоку чи у разі загрози цього ускладнення, — після виведення їх з цих станів.

При опіку І ступеня уражену по­верхню змазують етиловим спиртом (56—76 %) і пов'язкою її не закрива­ють. Через 3—5 діб некротизований поверхневий епітелій злущується, за­мінюючись на новий, що має роже­вий колір у ранні строки.

Опіки II ступеня обробляють після знеболювання (внутрішньовенне вво­дять аналгетики). Шкіру біля обпече­ної поверхні дезінфікують 0,5 % роз­чином хлоргексидину, 1 % йодона-том чи 76 % етиловим спиртом. Опі­кову поверхню обмивають ватно-мар­левими кульками, добре змоченими якимось антисептичним розчином чи теплим розчином натрію хлориду, після чого осушують сухими стериль­ними тампонами. Пухирі спорожню­ють від ексудату і повністю вирізують. На опікову поверхню здебільшого на­кладають волого-висихаючу пов'язку: з розчином фурациліну (1:5000), чи 0,5 % хлоргексидину (краще його спир­товий розчин — гібітан), чи мазьову на гідрофільній основі (левосиль, ле-воміколь тощо), або з фламазином (1 % сульфазіадин срібла). За відсут­ності промокання (контролюють щод­ня) її не змінюють протягом 7—10 діб. Якщо рана не ускладнюється інфек­цією, то за цей час вона загоюється. Звичайно після зняття пов'язки повер­хня опіку повністю вкрита новоутво­реним рожевим епітелієм. У разі про­мокання пов'язку змінюють на нову.

Опіки II ступеня обличчя лікують відкритим способом. Після промиван­ня опікової поверхні та висушування її обробляють в'яжучими чи дублячи­ми речовинами (3 % розчином пер­манганату калію, 5 % розчином тані­ну та ін.), рідше — композиціями (пластубол тощо), що утворюють плівку.

Опіки II ступеня кистей після об­робки їх поверхні антисептиком, кра­ще в формі мазі, або закривають по­в'язкою, або поміщають у целофанові стерильні мішечки, які зав'язують на зап'ястках. Ці мішечки треба зміню­вати щоденно. Такий спосіб не утруд­нює рухів пальців і не порушує кро­вообігу в кисті, як це буває у разі ви­користання бинтових пов'язок. Опіки II ступеня кінцівок чи тулуба можна лікувати також відкритим способом — без пов'язки — у спеціальних аероте-рапевтичних камерах — мішках (для кінцівок) та в установках (АТУ), у які надходить сухе, стерильне повітря.

Опіки І НА ступеня лікують таким самим способом, як і опіки II ступе­ня. У неускладнених інфекцією ви­падках вони загоюються протягом 2— З тиж.

Місцеве лікування опіків ІІІ Б та IV ступенів проводять залежно від їх площі.

При глибокому поширеному опіку однієї глибини всю ділянку некрозу (струп) у межах здорової шкіри в пер­ший тиждень — на 3-тю — 7-му до­бу — тангенційно вирізують і тимчасо­во закривають "біологічною" пов'яз­кою — консервованою свинячою шкірою, синтетичною шкірою чи, рідше, консервованою алошкірою (ос­танню через загрозу СНЇДу та інших інфекцій використовують рідше). Таке тимчасове закриття показано тим рані­ше, що більша площа ділянки некро­зу і більший ризик смерті. Тимчасове закриття опікової рани запобігає інфікуванню рани, плазмореї та прискорює підготовку поверхні для аутопластики зрізами шкіри. Воно може проводитись як одноразово, так і у кіль­ка етапів. Поряд із цим використовують і інші заходи запобігання інфекції та сти­мулювання регенерації тканин (ультра­звук, лазерне опромінення тощо).

Перед пластикою глибоких опіків треба ліквідувати анемію, гіпопротеї-немію та інші порушення обміну, а також нейтралізувати мікрофлору на поверхні рани, зокрема стрептококи, перевіривши наявність їх мікробіоло­гічним шляхом. Раннє закриття ра­нових поверхонь глибоких опіків по­ряд із використанням антибіотиків — найважливіші заходи запобігання опіковому сепсису.
Хімічні опіки виникають у разі дії на шкіру концентрованих кислот (сульфатної, хлоридної, нітратної, карболової тощо ) і лугів (їдких калі, натру, розчинів аміаку, негашеного вапна ), фосфору, деяких солей (хлориду цинку ). Хімічні опіки небезпечні ще й тим, що спричинюють загальне отруєння організму з ознаками: сип, пухирьці, локальний біль без видимих ушкоджень, головний біль, утруднене дихання. При опіках кислотою чи лугом на поверхню опіку ллють холодну воду або розчин соди протягом 10-15 хв. При опіку органічними сполуками алюмінію уражену ділянку протирають гасом, бензином або етиловим спиртом, тому що при промиванні водою сполуки алюмінію спалахують. Для змивання негашеного вапна застосовують не воду, а олію або тваринне масло.

Опіки (латинською мовою combustio) пошкодження шкірних покривів, слизових оболонок, часто з підлеглими тканинами, внаслідок дії високої температури (термічний опік), хімічних агресивних речовин (хімічний опік), електричного струму, радіації (електричні, променеві опіки) та інших чинників. Площа опіку площа опікової рани  розраховується у  відсотках стосовно всієї поверхні шкіри за допомогою наступних способів: «Правило долоні» площа долоні потерпілого дорівнює 1% поверхні його тіла. Вимірювання обпеченої поверхні за допомогою долоні того, хто вимірює (Глумов М.І., 1953), площа якої дорівнює 1 – 1,1 % поверхні тіла «Правило дев'яток» (Berkow S. G., 1931; Wallace A.B.,1951) - площа певних сегментів тіла дорівнює 9% : - голова й шия - 9% - верхні кінцівки  - по 9 % -стегна - по 9% -гомілки й стопи по 9% -груди -9% -живіт -9% -спина -9% -поперек і сідниці -9% - промежина -1%

Підручники,  роздатковий матеріал,  Сумка надання ПМД (бинт, вата, ножиці, тощо), інструкційні картки.

Актуальність теми: Термічні пошкодження являються різновидністю травм, виникають порівняно часто: опіки - 3%,  електротравми – 2.5% виробничого травматизму. При опіках будь якої локалізації, етіології рановий процес перебігає відповідно до загальних закономірностей ураження тканин. Опіки частіше бувають побутові (вони складають до 92%), рідше виробничі травми. Із загальної кількості уражених 15 % складають діти до 15 років, половина з них отримує травми у 3-4 роки.  За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я опіки за частотою займають третє місце серед інших травм, а в деяких країнах – друге, поступаючись лише транспортним травмам. Актуальність проблеми термічних уражень визначається порівняно високою частотою їх в побуті і на виробництві, тяжкістю опікової травми, складністю і тривалістю лікування хворих з опіками, частою інвалідізацією та високою летальністю. Навіть в мирний час загальна летальність при опіках у дорослих за даними Київського опікового центру в 2000 р. склала 7,5% (проф. Повстяний М. Ю.), в 2005 році – 9%, що дорівнює середнім показникам летальності у Європі. В останні роки кількість опіків в Україні не зменшилась і складає в середньому 145 тис. випадків на рік (Повстяний М.Ю.). В США в мирний час опіки отримують 6-8% людей, з них помирає щорічно 10 тис. чоловік. 1. Визначення поняття опіку.  Опіками називають ушкодження тканин, що виникають внаслідок дії термічних, фізичних і хімічних агентів. 2.Види опіків (термічні, хімічні, променеві, опіки електрострумом ) – їх особливості. Опіки прийнято класифікувати: •  за характером травмуючого агента; •  за глибиною ураження; •  за площею ураження. За видом травмуючого агента розрізняють опіки: термічні, хімічні, електричні, променеві, комбіновані, термохімічні та електротермічні. Термічні опіки виникають по-різному, в залежності від джерела тепла: 1) конвекція – дія гарячої пари або газу; 2) проведення – при прямому контакті з нагрітими предметами або гарячою рідиною і 3) радіація – дія теплового випромінювання, в основному інфрачервоною частиною спектру. 3. Визначення глибини опіків. Визначення глибини опіку в країнах СНД здійснюється згідно з класифікацією, прийнятою ХХV з’їздом хірургів СРСР у 1961році. Опіки розділяють на поверхневі (І, ІІ, ІІІ-А ступені), та глибокі – ІІІ-Б та ІV ступенів. Як правило у хворого зустрічаються і поверхневі і глибокі опіки. Поверхневі опіки при правильному консервативному лікуванні загоюються самостійно, глибокі опіки – потребують пересадки шкіри. Опіки І ступеня проявляються почервонінням та набряком шкіри (стійка артеріальна гіперемія та запалювальна ексудація). Опіки ІІ ступеня характеризуються появою пухирів, що наповнені прозорою жовтуватою рідиною. Під випущеним епідермісом залишається оголений базальний його шар. Опіки ІІІ ступеня діляться на два види: на опіки 3А ступеня та 3Б. Опіки ІІІ А ступеня (термальні поверхневі) – це ураження саме шкіри, але не на всю її глибину (товщину), часто ураження обмежується ростковим шаром епідермісу, іноді наступає змертвіння і поверхні дерми при збереженні більш глибоких її шарів, елементів та шкірних придатків.  При опіках ІІІ Б ступеня (дермальні глибокі опіки)  мертвіє вся товща шкіри і утворюється некротичний струп.  Опіки ІV ступеня супроводжуються змертвінням (некрозом) не тільки шкіри, а й глибоко лежачих тканин – підшкірної клітковини, фасцій, сухожиль, м’язів, кісток. 5. Визначення площі опіків. Площа поверхні людського тіла становить від 16000 до 21000 см2 при зрості 160-210 см і нормальній вазі. Запропоновано багато способів визначення площі опіку: Найбільш прийняті та достатньо точні прості способи визначення величини обпеченої поверхні методом Уоллеса (1951), так зване “правило дев’яток”. “Правило дев’яток” основане на тому, що площа кожної анатомічної області в відсотках складає число кратне дев’яти. Голова і шия – 9%, кожна нижня кінцівка по 18% ( 9+9), передня поверхня тулуба – 18%, задня поверхня тулуба – 18%, проміжність та статеві органи – 1%. Для дорослих вся поверхня спереду –51%, ззаду – 49%. Вимірювання обпеченої поверхні за допомогою долоні того, хто вимірює (Глумов М.І., 1953), площа якої дорівнює 1-1,1 % поверхні тіла, виявилось дуже корисним і практичним, і цей метод названий “правилом долоні”.  6. Опіковий шок: фази, клінічні прояви. Опіковий шок – це перший період опікової хвороби. Він виникає відразу після опіку і спостерігається лише у потерпілих з ураженнями більше 15% поверхні тіла у дорослих і більше 7-8% поверхні тіла у дітей. Залежно від площі ураження і терапії, яка проводиться, цей період продовжується від декількох годин до 3 діб. У розвитку опікового шоку виділяють два основних патогенетичних механізми. Перший з них пов’язаний з надмірною больовою імпульсацією із зони термічного ураження, яка викликає порушення рефлекторної координаційної діяльності центральної нервової системи. Другий залежить від безпосереднього термічного ураження шкіри і підлеглих тканин, наслідком якого є як місцеві, так і загальні важки розлади в організмі опікового хворого. Клініка опікового шоку: 1. Порушення загального нервово-психічного стану. 2. Порушення водно-електролітного балансу. 3. Гіпоксія тканин. 4. Метаболічні порушення. 5. Порушення функції нирок. 6. Порушення функції шлунково-кишкового тракту. 1. Порушення загального нервово-психічного стану. Після опіку потерпілі збуджені, неспокійні. Вони скаржаться на болі в опечених ділянках, стогнуть, не знаходять собі місця. Менш вираженими є скарги на болі в ранах при глибоких опіках, ніж при поверхневих. Свідомість потерпілих при опіковому шоці, як правило збережена ( за рахунок централізації). Спостерігається озноб і м’язів тремор. Якщо свідомість втрачена, то необхідно шукати інші причини – отруєння чадним газом, черепно-мозкова травма, алкогольне сп’яніння. Збудження незабаром змінюється млявістю. Шкірні покриви бліді, прохолодні, температура тіла, як правило нормальна. 2. Порушення водно-електролітного балансу характеризується позанирковими втратами рідини. Протягом першої доби у хворих з глибокими опіками за рахунок випаровування з поверхні опіків, диханням, блювотинням втрачається до 8 л води. Опіковий шок – патологічний процес, викликаний опіками 10-15% у дорослих і 5-7% у дітей, які призводять до важких розладів життєвоважливих функцій організму (порушення гемодинаміки, дихання, обміну речовин і нейрогуморальної регуляції). 7. Перша допомога при опіках. Первинна обробка опікової поверхні Обсяг першої допомоги при опіках (1-й етап): а) Необхідні заходи:     - припинення дії термічного фактора     - забезпечення припливу свіжого повітря й проведення, при необхідності, реанімаційних заходів     - охолодження обпалених ділянок прохолодною (+16-20˚С) водою протягом  20-30 хв. для припинення глибокого прогрівання тканин     - знеболювання (анальгетики per os або  парентерально) із протишоковою  метою     - накладення асептичних або з розчинами антисептиків пов'язок. При великих поразках   - загорнути в стерильну (чисту) простиню      -  питво рідини (мінеральна     або підсолена вода, чай)      -   транспортування в хірургічне (травматологічне) відділення  найближчої лікарні або в опіковий  центр,  якщо відстань до нього не більше 30-40 км. б) Заборонені заходи  -     -  відривання від тіла одягу, що приклеївся       - зчищення з поверхні опіку сторонніх тіл (смола, бітум й ін.) -          застосування льоду для місцевого охолодження накладання мазевих і ватяних пов'язок.  8.Профілактика опіків