1. Транспортування
пораненого.
Евакуація уражених, або медична
евакуація — це сукупність заходів, що
включають збір і винесення (вивезення) поранених та хворих (уражених) з поля
бою або осередків масових санітарних втрат на етапи медичної евакуації (до
лікарняних закладів) з метою надання своєчасної і повної медичної допомоги та
лікування.
Евакуація є вимушеним заходом і негативно впливає на стан здоров’я
поранених (уражених). Зведення, за можливості, до мінімуму витрат часу на
транспортування поранених та хворих, використання для евакуації різних видів
транспорту, включаючи санітарну авіацію, та проведення спеціальних медичних
заходів потерпілим до початку та під час евакуації дозволяють здійснювати цей
захід з найменшою шкодою для здоров’я евакуйованих.
Розпочинається медична евакуація з поля бою або осередку масових
санітарних втрат. Організовують її командири, відповідно у своїх підрозділах
(взвод, рота), вони ж виділяють сили і засоби для посилення штатних підрозділів
медичної служби, які безпосередньо проводять розшук поранених та хворих,
надають їм першу медичну допомогу та виносять або вивозять їх з поля бою до
медичного пункту батальйону (МПБ). У сучасному бою більшість смертей настає
протягом перших 30 хв після поранення. Швидка діагностика й оперативно почате
лікування — запорука зниження бойових утрат у цілому і виживання поранених
солдатів зокрема.
Розшук поранених (уражених) — це комплекс організаційних заходів командування та
медичної служби, що проводяться з метою виявлення всіх потерпілих при
обстеженні поля бою або осередку масових санітарних втрат.
Процес розшуку починається з моменту початку бою і продовжується
безперервно до виявлення всіх невивезених поранених (уражених).
У минулих війнах та локальних воєнних конфліктах, коли бойові дії мали
наступальний характер і проходили в повільному темпі, часто застосовувався
розшук поранених способом спостереження. Він не виключається і в сучасному бою
у випадку ведення його на місцевості, непрохідній для бойової техніки, або при нacтупі на потужну оборону противника.
Новішим є розшук потерпілих із застосуванням механізованих засобів
збирання, якими можуть бути санітарний транспорт і вертольоти, в окремих
випадках — тягачі й навіть бойові машини.
Найсучасніші передові технології розшуку та надання медичної допомоги
полягають у використанні можливостей телемедицини, що постійно розвивається.
Телемедицина використовує передові інформаційні системи для негайного
визначення тих, хто потребує допомоги. Для цього всім солдатам видається
монітор індивідуального стану (МІС), який вони носитимуть як частину бойової
форми. Це мініатюрний прилад, що сполучає в собі вдосконалені сенсори
навколишнього середовища і фізіологічні сенсори з процесором, геопозиційним
приймачем і мобільним телефоном. МІС постійно відображає життєво важливі
показники життєдіяльності організму солдата. На запит командира він дає дані
про географічне положення солдата на місцевості і стан його життєво важливих
органів або ж указує ті показники життєво важливих органів солдата, що
відрізняються від установлених норм унаслідок ураження чи захворювання. В останньому
випадку МІС постійно передаватиме дані про місцезнаходження солдата і про стан
життєво важливих органів, доки його не знайде медичний працівник.
Зв’язок МІС відбувається через мобільний телефон. Зрозуміло, що ці
технології розшуку та надання медичної допомоги доступні лише дуже багатим
країнам з розвинутими можливостями виробництва і науки.
Є кілька способів наближення до потерпілих, але всі вони потребують
значного нервово-психічного напруження і фізичних зусиль. Полегшують це
завдання попередні тренування і набутий бойовий досвід.
Основні способи наближення:
- переповзання в положеннях попластунськи, на боку,
напіврачкуючи;
- швидкою ходою або бігом пригинаючись; короткими перебіжками;
- на санітарному транспорті.
За можливості стрільці-санітари надають першу медичну допомогу
пораненим на місці ураження. Потім з метою захисту від повторного ураження та
від потрапляння під техніку, яка рухається в будь-яких напрямках на полі бою,
потрібно відтягнути поранених в укриття або зосередити їх в укрупнені «гнізда»
і позначити добре помітними засобами. Але за наявності реальної загрози життю
потерпілого надати першу медичну допомогу йому можна буде лише після
переміщення в укриття, яким можуть бути ворон- ки від вибуху боєприпасів, рови,
протилежний противнику бік пагорба, підбита бойова техніка, бажано накриті
ділянки траншей, бліндажі, землянки тощо. Тут поранених розташовують тимчасово,
тільки до евакуації їх у тил. Холодної пори року потерпілих необхідно захистити
від несприятливих погодних чинників, щоб уникнути переохолодження: покласти на
суху підстилку із соломи, трави, гілок, на шинель, брезент та інші придатні
матеріали, що є поряд, ними можна їх і укрити; у спеку потерпілих розміщують у
тіні або створюють її за допомогою плащ-наметів, шинелей, курток, накидок
медичних тощо.
Відтягування, як правило, проводиться на невеликі (10-20 м) відстані
однією людиною на собі або із застосуванням як підручних, так і табельних
засобів. На полі бою частіше відтягують на собі в положенні на боці або на
спині, що залежить від характеру поранення. Так, поранених у голову, верхні
кінцівки, грудну клітку та живіт краще відтягувати на боці, а з пораненнями
хребта, задньої поверхні тіла та нижніх кінцівок — на спині. Враховуються при
виборі способу відтягування також рельєф місцевості та конкретні умови бойової
обстановки.
Для відтягування на боці санітар лягає на бік позаду пораненого, потім
кладе його голову собі на груди, а тіло — на підтягнуту й зігнуту в коліні
ногу. Потерпілий може лежати на санітарі обличчям донизу, на боці або на спині
(залежно від характеру ушкодження). Вільною рукою санітар тримає пораненого, а
другою рукою та вільною ногою відштовхується від землі й повзе боком, зброя
(своя й ураженого) утримується на передпліччі руки, що лежить на землі.
Для відтягування на спині санітар має покласти пораненого на здоровий
бік і лягти спиною впритул до його грудей, потім обережно підсунути свою ногу,
що лежить на землі й трохи зігнута в коліні, під ноги потерпілого. Якщо санітар
лежить на правому боці, він правою рукою бере ліву руку пораненого, а лівою —
за штани з боку спини в ділянці сідниць. Якщо він лежить на лівому боці, тоді
лівою рукою бере праву руку потерпілого, а свою праву руку заводить за спину
пораненого і також бере за штани в ділянці сідниць. Відтак сильним, але не
різким рухом санітар, утримуючи потерпілого біля своєї спини, перевертається на
живіт, ноги ураженого мають опинитися між його ногами. Рухається санітар,
відштовхуючись від землі тільки однією ногою, доки вона не втомиться, після чого
відштовхується іншою ногою. Це дозволяє уникнути розкачування і звалювання
пораненого зі спини під час руху. Зброю (свою і потерпілого) санітар утримує на
передпліччі вільної руки.
Ці способи відтягування доступні для фізично міцного санітара, тому що потребують
значних зусиль. Для відтягування можна застосовувати підручні (мотузку, шинель,
плащ-намети, достатній за розміром шматок брезенту, зв’язані докупи гілки
дерев, лижі та інші імпровізовані волокуші) і табельні (лямки,
човники-волокуші, санітарні ноші, що встановлені на лижах) засоби.
Перед початком відтягування на плащ-наметі треба зробити на лямці
(мотузці) петлю, яка буде накидатись на плече санітара, а вільний кінець
прив’язати до одного з кутів плащ-намету. Для надійності краще прив’язати простим
морським вузлом (вільний кінець лямки петлею пропускається через кут
плащ-намету, потім цей же кінець перекидається через лямку в напрямку
праворуч-ліворуч і знову другою петлею пропускається через кут плащ-намету та
міцно затягується). Потім необхідно скласти плащ-намет (від кута, що ближчий до
прив’язаного) за діагоналлю й покласти його біля лежачого на здоровому боці
пораненого так, щоб при ушкодженнях грудей та живота згорнута частина
плащ-намету розташовувалася з боку спини, а при пораненні задньої поверхні —
спереду, вузол — біля голови потерпілого. Після цього санітар, обережно
тримаючи за одяг, повертає пораненого спиною чи животом на плащ-намет,
розправляє згорнуту частину та зав’язує над ним вузлом два вільних бокових кути
плащ-намету. Перевіривши надійність закріплення лямки до плащ-намету, санітар
перекидає її петлю через ліве або праве плече і починає повзти, тягнучи за
собою потерпілого або підтягуючи після переповзання на відстань, яку дозволяє
довжина лямки. Зброю свою і потерпілого санітар утримує на передпліччі правої
чи лівої руки.
При відтягуванні на шинелі її рукави вивертають всередину і
пропускають ззовні через них кінець лямки, який міцно зав’язують звичайним
вузлом. Потім шинель розстилається поряд із пораненим, якого санітар обережно
перевертає здоровою поверхнею тіла на неї так, щоб голова потерпілого лежала
біля верхнього краю шинелі. Нижні її краї бажано загорнути і закріпити навколо
стегон із метою запобігання сповзанню пораненого під час руху. Не варто
прив’язувати лямки до рукавів шинелі, тому що вони можуть відірватися, а також
не бажано вивернуті всередину рукави перепускати під пахвами потерпілого, бо
під час руху потерпілий буде додатково травмуватись від смикання лямки.
Узимку можна використовувати як волокуші кілька скріплених разом лиж,
листи фанери, гілки, бляху, на які найкраще покласти легку підстилку, а вже на
неї — поранених. Із табельних засобів застосовують човники-волокуші, що
виготовляються з дерева або легких металевих сплавів.
Можна тягнути пораненого за допомогою лебідки санітарного транспортера
(або іншого транспорту), що наявний в укритті. У цьому випадку санітар тягне
волокушу до потерпілого за лямку, яка одним кінцем прикріплена до волокуші. До
другого кінця її приєднаний розмотаний трос лебідки. Добравшись до пораненого,
санітар кладе його у волокушу і подає умовний сигнал водію-санітару
транспортера про готовність до відтягування, після чого той включає лебідку і
її тросом тягне волокушу в укриття.
Перевертати і тягнути потерпілого за вивихнуті та зламані кінцівки
категорично заборонено, це не тільки посилить біль, а й спричинить додаткові
серйозні ушкодження м’язів, судин та нервів або навіть травматичний шок.
Із укриття поранених забирають санітарний інструктор роти,
водії-санітари санітарних транспортерів або санітари-носії, які за потреби
доповнюють першу медичну допомогу і передають поранених на санітарний транспорт
для евакуації в тил.
Під час руху підрозділів, коли евакуація неможлива, поранених везуть на
санітарних автомобілях чи бойових машинах для передачі їх у медичні підрозділи.
При застосуванні противником зброї масового ураження виникатимуть
осередки масових уражень особового складу. Надання першої медичної допомоги в
них здійснюється шляхом само- і взаємодопомоги, а також особовим складом рятувальних
загонів з ліквідації наслідків застосування противником засобів масового
ураження, до складу яких включають сили і засоби медичної служби. Рятувальні
загони проводять усі лікувально- евакуаційні заходи: розшук уражених у секторах
(ділянках) шляхом об’їзду (обходу) й уважного огляду місцевості; витягування
уражених із завалів, пошкодженої техніки та інших місць; надання їм першої
медичної допомоги; винесення (вивезення) уражених за межі осередку до місць
стоянки автомобільного транспорту. Тут, як правило, працюють фельдшер і
санітарний інструктор медичного пункту батальйону (МПБ), які доповнюють заходи
першої медичної допомоги і керують завантаженням на транспортні засоби для
евакуації уражених у тил.
Немає коментарів:
Дописати коментар