Захист Вітчизни 11 клас. Захворювання органів дихання.

Догляд за хворими із захворюваннями органів дихання звичайно включає в собі й ряд загальних заходів, проведених при багатьох захворюваннях інших органів і систем організму. Так, при крупозній пневмонії необхідно строго дотримуватися всіх правил і вимог догляду за хворими, що морозять (регулярний вимір температури тіла й ведення температурного аркуша, спостереження за станом серцево-судинних і центральної нервової систем, догляд за порожниною рота, подача судна й мочеприемника, своєчасна зміна натільної білизни й т. д.) При тривалому перебуванні хворого й у постелі приділяють особливу увагу ретельному догляду за шкірними покривами й профілактиці пролежнів. Разом з тим догляд за хворими із захворюваннями органів дихання припускає й виконання цілого ряду додаткових заходів, пов’язаних з наявністю кашлю, кровохаркання, задишки й інших симптомів.

Кашель являє собою складнорефлекторний акт, у якому бере участь ряд механізмів (підвищення внутрігрудного тиську за рахунок напруги дихальної муськулатури, зміни просвіту голосової щілини т. д.) і який при захворюваннях органів подиху обумовлений звичайно подразненням рецепторів дихальних шляхів і плеври. Кашель зустрічається при різних захворюваннях дихальної системи – ларингітах, трахеїтах, гострих і хронічних бронхітах, пневмоніях і ін. Він може бути зв’язаний також із застоєм крові в малому колі кровообігу (при пороках серця) , а іноді має центральне походження.

Кашель буває сухим або вологим і виконує часто захисну роль, сприяючи видаленню вмісту із бронхів (наприклад, мокротиння) . Однак сухий, особливої болісний кашель, стомлює хворих і вимагає застосування відхаркувальних (препарати термопсиса, і пекакуани) і противокашлевих засобів (либексин, глауцин і ін.) . У таких випадках хворим доцільно рекомендувати тепле лужне тепло (гаряче молоко з боржомом або з додаванням ½ чайної ложки соди) , банки, гірчичники) .

Нерідко кашель супроводжується виділенням мокротиння: слизуватим, безбарвної, в’язанням (наприклад, при бронхіальній астмі) , слизисто-гнійної (при бронхопневмонії) , гнійної (при прориві абсцесу легені в просвіт бронха) .

При наявності мокротиння необхідно визначати її добову кількість, що може коливатися від 10-15 мл (при хронічному бронхіті) до 1 л і більше (при бронхоектатичеськой хвороби) . Хворий повинен спльовувати мокротиння в індивідуальну плювальницю, на дно яке наливають невелику кількість 0,5% р-ра хлораміну. Плювальниці щодня спорожняють, ретельно промивають, дезінфікують. Добова кількість щодня відзначають у температурному аркуші.

Дуже важливо домогтися вільного отхождения мокротиння, оськільки її затримка (наприклад, при бронхоектатичськой хвороби, абсцесі легені) підсилює інтоксикацію організму. Тому хворому допомагають знайти положення (так зване дренажне, на тім або іншому боці, на спині) , при якому мокротиння відходить найбільше повно, тобто здійснюється ефективний дренаж бронхіального дерева. Зазначене положення хворої повинен приймати раз у день у плині 20-30 хв.

При наявності у хворого мокротиння виникає в необхідність її повторних досліджень – мікроськопічних, бактеріологічних і т. д. Найбільш достовірні результати виходять у тих випадках, коли мокротиння одержують при бронхоськопії. При цьому в неї не попадає слина, мікроорганізми порожнини рота. Однак часто хворий сам здає мокротиння, спльовуючи її в чисту ськляну баночку. Тому перед збором мокротиння, таким чином, хворий повинен обов’язково почистити зуби й прополоськати рот. Мокротиння в кількості 4-5 мл збирають ранком, коли вона найбільш багата мікрофлорою.

Крім загального дослідження мокротиння, існують деякі обов’язкові аналізи, що передбачають певні особливості її одержання й доставці в лабораторія.

Кровохаркання являє собою виділення мокротиння з домішкою крові, домішаної рівномірно (наприклад, “іржава” мокротиння при крупозній пневмонії, мокротиння у вигляді “малинового желе” при раку легені) або розташованої окремими прожилками) . Виділення через дихальні шляхи значної кількості крові (з кашлевими поштовхами, рідше – безперервним струменем) зветься легеневої кровотечі.

Кровохаркання й легенева кровотеча зустрічається найчастіше при злоякісних пухлинах, гангрені, інфаркті легені, туберкульозі, бронхоектатичеськой хвороби, травмах і пораненнях легені, а також при митральних пороках серця.

При наявності легеневої кровотечі його іноді доводиться диференціювати зі шлунково-кишковою кровотечею, що проявляються блювотою з домішкою крові. У таких випадках необхідно пам’ятати, що легенева кровотеча характеризується виділенням пінистої, червоної крові, що має лужну реакцію й що свертиваются, тоді як при шлунково-кишковій кровотечі (правда, не завжди) частіше виділяються згустки темної крові, по типі “кавової гущавини” змішані зі шматочками їжі, з кислою реакцією.

Кровохаркання й особливо легенева кровотеча є досить серйозними симптомами, що вимагають термінового встановлення їхньої причини – проведення рентгенологічного дослідження органів грудної клітки, з томографією, бронхоськопією, бронхографією, іноді – ангіографії.

Кровохаркання й легенева кровотеча, як правило, не супроводжуються явищами шоку або колапсу. Погроза для життя в таких випадках звичайно буває связанна з порушенням вентиляційної функції легенів, у результаті влучення крові в дихальні шляхи. Хворим призначають повний спокій. Їм варто додати напівсидяче положення з нахилом убік ураженої легені щоб уникнути влучення крові в здорову легеню. На цю же половину грудної клітки кладуть міхур з льодом. При інтенсивному кашлі, що сприяє посиленню кровотечі застосовують противокашлевие засобу. Для зупинки кровотечі внутримишечно вводять вікасол, внутрівенно – хлористий кальцій, епсилон амінокапронову кислоту. Іноді при терміновій бронхоськопії вдається тампонувати посудина, що кровоточить, спеціальною кровоспинною губкою. У ряді випадків встає питання про термінове хірургічне втручання.

Одним з найбільш частих захворювань дихальної системи є задишка, що характеризується зміною частоти, глибини й ритму подиху. Задишка може супроводжуватися як різким частішанням подиху, так і його урежением, аж до його зупинки. Залежно від того, яка фаза подиху робить утрудненої, розрізняють инспираторную задишку (проявляється утрудненням вдиху, наприклад, при звуження трахеї й великих бронхів) , експіраторну задишку (характеризуються утрудненням видиху, зокрема, при спазмі дрібних бронхів і ськупчення в їхньому просвіті грузлого секрету) і змішану.

Задишка зустрічається при багатьох гострих і хронічних захворюваннях дихальної системи. Причина її виникнення в більшості випадків виникає зі зміною газового ськладу крові – підвищенням змісту вуглекислого газу й зниженням змісту кисню, що супроводжується зрушенням p крові в кислу сторону, наступним подразненням центральних і периферичних хеморецепторов, порушення дихального центра й зміни частоти й глибини подиху.

Задишка є провідним проявом дихальної недостатності – стан, при якому система зовнішнього подиху людини не може забезпечити нормальний газовий ськлад крові або коли цей ськлад підтримується лише завдяки надмірній напрузі всієї системи зовнішнього подиху. Дихальна недостатність може виникати гостро (наприклад, при закриття дихальних шляхів стороннім предметом) або протікати хронічно, поступово наростаючи протягом тривалого часу (наприклад, при емфіземі легенів) .

Раптово виникаючий напад сильної задишки зветься ядухи (астми) . Ядуха, що є наслідком гострого порушення бронхіальної прохідності – спазму бронхів, набряку їхньої слизуватої оболонки, нагромадження в просвіті грузлого мокротиння, називається нападом бронхіальної астми. У тих випадках, коли обіг внаслідок слабості лівого желудочка прийнято говорити про серцеву астму, що іноді переходить у набряк легенів.

Догляд за хворими, що страждають задишкою, передбачає постійний контроль за частотою, ритмом і глибиною подиху. Визначення частоти подиху (по русі грудної клітки або черевної стінки) проводять непомітно для хворого (у цей момент положенням руки можна імітувати певні частоти пульсу) . У здорової людини частота подиху коливається від 16 до 20 в 1 мінуту, зменшуючись під час сну й збільшуючись при фізичному навантаженні. При різних захворюваннях бронхів і легенів частота подиху може досягати 30-40 і більше в 1 мінуту. Отримані результати підрахунку частоти подиху щодня вносять у температурний аркуш. Відповідні крапки з’єднують синім олівцем, утворю графічну криву частоти подиху.

З появою задишки хворому надають піднесене (напівсидяче) положення, звільняючи його від одягу, що стиськує, забезпечують приплив свіжого повітря за рахунок регулярного провітрювання. При вираженому ступені дихальної недостатності проводять оксигенотерапію.

Під оксигенотерапією розуміють застосування кисню в лікувальних цілях. При захворюваннях органів подиху кисневу терапія застосовують у випадку гострої й хронічної дихальної недостатності сопровождающейся ціанозом (синюшність шкірних покривів) , частішанням серцевих ськорочень (тахікардія) , зниженням парціального тиську кисню в тканинах, міні 70 мм рт. ст.

Які захворювання органів дихання спричинюють бактерії? 

До найпоширеніших захворювань, спричинених бактеріями належать: інфекційний риніт, утворення аденоїдів, ангіна, туберкульоз, трахеїт, бронхіт, пневмонія.

Інфекційний риніт (від грец. ринос - ніс) - це запалення слизової оболонки порожнини носа (нежить). Воно найчастіше є наслідком грипу.

Утворення аденоїдів (від грец. аден - залоза, ейдос - вигляд) - це результат постійного запалення (переважно у дитячому віці) лімфатичних вузлів - мигдаликів, їхнього розростання, які, як вам відомо, у великій кількості містяться у глотці. Аденоїди спричинюють постійне закладання носа, хронічний нежить, гугнявість, сон з відкритим ротом, формування «аденоїдного типу обличчя», зниження працездатності у школярів.

Ангіна (від лат. анго - стискаю) - гостре запалення мигдаликів, які розташовані в глотці. Ознаки хвороби - відчуття стиснення горла, біль під час ковтання, підвищена температура, загальне нездужання. Можливе утворення гнояків на мигдаликах. Ангіна дає ускладнення (ревматизм, вади серця), тому лікувати її треба тільки під наглядом лікаря, виконуючи всі його призначення.

Трахеїт (від грец. трахея - дихальне горло) - запалення слизової оболонки трахеї. Його ознаки: дертя у горлі, сухий кашель у поєднанні з відчуттям болю в зіві та за грудиною, голос стає хрипкий. Спричинюється переохолодженням, курінням, інфекціями.

Бронхіт (від грец. бронхи - дихальне горло) - це запалення слизової оболонки бронхів. Збудником можуть бути стрептококи, стафілококи. Одне з найпоширеніших захворювань органів дихання. Для бронхіту характерні кашель (при гострому бронхіті довготривалий), частіше зі слизовими виділеннями, задишка, біль у грудях, підвищення температури, хрипи в легенях.

Пневмонія (від грец. пневмо - легеня), або запалення легенів, - запалення тканини легенів; належить до гострих інфекційних захворювань. Пневмонію можуть спричинити пневмококи, стафілококи, стрептококи, що потрапили в дихальні шляхи.

Для пневмонії характерні раптове підвищення температури тіла (38-39 °С і вище), погіршення загального стану, поява задишки, сильний біль у боці, потім з'являється кашель із слизовими виділеннями.

Туберкульоз (від лат. туберкулюм - гулька) - поширене інфекційне соціально небезпечне захворювання, що найчастіше уражає легені, кістки. Інша назва - сухоти. Збудник туберкульозу - мікобактерії - туберкульозна паличка (паличка Коха, або бацила). Вона може перебувати у вдихуваному повітрі, краплинках харкотиння, на посуді, одязі, рушниках та інших предметах, якими користувався хворий на туберкульоз. Мікобактерії туберкульозу можуть передаватися людині й від продуктів харчування тваринного входження - молока та м'яса. 

Туберкульозні палички швидко гинуть у сухих, добре освітлених сонячних місцях. Тому, щоб запобігти захворюванню, потрібно тримати в чистоті житлові будинки, вулиці міст, громадські приміщення. Велике значення для очищення повітря в населених пунктах мають зелені насадження.
Які захворювання органів дихання спричинюють алергени? 

До найпоширеніших алергічних захворювань відносять алергічний риніт, бронхіальну астму. Їх спричинюють алергени, серед яких можуть бути продукти харчування (цитрусові, яйця, шоколадні цукерки тощо), пил, шерсть тварин, пилок деяких рослин, хімічні речовини, різні косметичні засоби, медикаменти тощо. Алергічний риніт є самостійним захворюванням, спричиненим алергенами, які потрапляють на слизову оболонку носа. Ознаками його є набряк слизової оболонки, сухість і свербіння в порожнині носа, що супроводжується чханням і слизовиділенням. Головними способами лікування є усунення контакту з алергеном, заспокійливі засоби.

Бронхіальна астма характеризується періодичними нападами ядухи і кашлю, пов'язаними з гострим порушенням бронхіальної прохідності. Ці порушення спричинюються накопиченням у крові та тканинах алергенів, що призводять до спазмів м'язів бронхіол, посилюють секрецію слизу. Внаслідок цього в просвіті бронхів збирається в'язка речовина, виникає набряк, що порушує рухову функцію бронхіол. Людині тяжко дихати. Лікують астму в спеціальних санаторіях, розташованих в екологічно чистих зонах.
У чому полягає профілактика захворювань органів дихання? 

Для попередження захворювань органів дихання необхідно: у період епідемій здійснювати відповідну вакцинацію (протигрипозну, протитуберкульозну тощо), не відвідувати людні місця (концертні зали, театри тощо); 

дотримуватися правил особистої гігієни, не ухилятися від диспансерного обстеження (масова флюорографія), яке дає змогу вчасно виявити серйозні захворювання органів дихання; дотримуватися чистоти в приміщеннях, правил особистої гігієни, не спілкуватися з хворими під час епідемії та загартовуватися. До надзвичайно поширених чинників, що призводять до захворювань органів дихання, належать речовини, які утворюються при згорянні тютюну в сигареті (нікотин, чадний газ, синільна кислота тощо).