Медико - санітарна підготовка.Лекція: Профілактика інфекційних захворювань. 11 клас.

Лекція

ТЕМА : Профілактика інфекційних захворювань.

Мета: - ознайомити учнів з поняттям інфекційні захворювання, збудниками інфекційних захворювань, навчити розподіляти за групами інфекційні хвороби, визначати значення профілактичних заходів у житті людини.

Навчальні питання:

1.     Інфекційні захворювання. Шляхи передачі інфекцій.

2.     Групи інфекційних захворювань .

3.     Профілактика інфекційних хвороб.  

4.     Приготування робочих розчинів дезінфекційних засобів.

Учні мають знати:

-          поняття інфекційних захворювань;;

-         збудників  інфекційних захворювань;

-         поняття про епідемію і пандемію.

-    про  імунітет та його форми;

Учні повинні засвоїти терміни і поняття:

-         Інфекція, інфекційні захворювання, епідемія, пандемія, інкубаційний період, карантин, обсервація, дезінфекція, дезінсекція, дератизація .

Час: 2 год.

Метод проведення заняття: лекція

Структура заняття

       I.      Організаційний момент.

    II.      Актуалізація опорних знань і умінь учнів.

 III.      Вивчення нового матеріалу.

IV.      Закріплення нових знань і умінь учнів.

   V.      Підсумок заняття.

VI.      Домашнє завдання.

Хід заняття

I.      Організаційний момент.

1.Перевірка за списком та зовнішнього стану учнів, віддача рапорту викладачу, привітання викладача.

       II.  Актуалізація опорних знань і умінь.

1.  Перевірка вивчення і виконання домашнього завдання:

2. Оголошення теми, мети та порядку вивчення матеріалу.

III. Вивчення нового матеріалу.

1. Інфекційні захворювання. Шляхи передачі інфекцій.

Ви з дитинства чуєте вислів: «Лю­дина — цар природи». Насправді лю­дина має величезну перевагу над ін­шими представниками тваринного світу: розум і свідомість. А отже, вона може обирати різні варіанти своєї поведінки, приймати безліч альтерна­тивних рішень.

З іншого боку, людині складно всто­яти перед могутньою силою природних катаклізмів, надзвичайних ситуацій, таких як землетрус, виверження вул­кана, повінь. Та й захиститися від сильних лап та іклів ведмедя, тигра, вовка — теж завдання не з легких.

Але найбільш беззахисною люди­на почувається перед зовсім малень­кими, мікроскопічними, організма­ми, що з'явилися задовго до неї, але, як і раніше, завдають багато непри­ємностей.

На сьогоднішній день проблема боротьби з мікроорганізмами, що викликають тяжкі захворювання у людей і тварин, цілком ще не вирішена, деякі інфекції досі залишаються твер­дим горішком для вчених. Хоча, слід зазначити, багато захворювань люди­на вже перемогла, винайшовши різні вакцини.

Інфекційні хвороби – показник соціального й економічного неблагополуччя, їх поширення супроводжує стихійні лиха, соціальні вибухи, коли втрачається контроль за інфекціями.

Інфекційні хвороби й зараз ще залишаються однією з основних причин смертності в країнах, що розвиваються. У розвинутих країнах безпосередньо від інфекційних помирає менше людей, але кожен лікар добре знає, що у період грипозних епідемій і після них значно збільшується число смертей від серцево-судинних захворювань. У цих випадках інфекція виконує ніби роль пускового чинника. Але все впевніше і гучніше кажуть про зв’язок з інфекціями багатьох форм раку, хронічної патології серця і судин, ЦНС, репродуктивної системи та ін.

Сьогодні ми спро­буємо розширити уявлення про такі поняття, як «інфекція», «епідемія», «карантин».

Інфекція в перекладі з латині означає "зараження". Інфекційні хвороби вирізняються серед інших захво­рювань тим, що вони викликані певним живим збудником, передаються від зараженого організму здоровому і мають тенденцію до масового (епідемічного) поширення. Збудниками інфекцій є мікроби — бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, а також грибки і найпростіші.

Інфекційні захворювання – це захворювання, що спричинюються живим збудником, мають здатність передаватися від хворої людини до здорової, викликаючи епідемії.

Безперервний ланцюг заражень і захворювань нази­вають епідемічним процесом; він розвивається за наяв­ності таких трьох обов'язкових ланок: джерело інфекції, механізм (шляхи) передачі інфекції, сприйнятливі до захворювання люди.

Масове поширення однойменних інфекційних захво­рювань, що мають спільні джерела інфекції, називається епідемією. Епідемії, що охоплюють кілька країн або материків, називаються пандемією.

Бактерії — це група одноклітинних мікроорганіз­мів, що мають форму: паличок (збудники черевного тифу, паратифів А і В), кулясту (стрептококи, стафілококи), скручених ниток (спіріли) або вигнутих паличок (холерний вібріон).

До вірусів належать дрібні мікроорганізми, видимі тільки в електронний мікроскоп (збудники грипу, ящура, поліомієліту, натуральної віспи, енцефалітів, кору та ін.).

Проміжне положення між бактеріями і вірусами займають рикетсії — збудники висипного тифу, лихо­манки Ку та ін. Спірохети (збудники поворотного тифу) мають форму тонких, штопороподібних мікроорганізмів. Грибки можуть викликати деякі інфекційні захворю­вання (глибокі мікози, парші та ін.).

Деякі мікроби можуть перебувати в організмі, не запо­діюючи йому шкоди (кишкова паличка, стафілококи, протей), — це умовно-патогенні мікроорганізми. При зни­женні захисних сил організму вони можуть викликати захворювання (фурункульоз, холецистит, пієлонефрит.

Класифікація мікроорганізмів за їх впливом на організм людини:

Безпечні – не спричинюють захворювань ні за яких обставин;

Умовно патогенні - спричинюють захворювання тільки за певних умов;

Патогенні – завжди спричинюють захворювання.

Періоди перебігу інфекційних захворювань

При всіх інфекційних захворюваннях від моменту за­раження до появи перших помітних ознак захворювання проходить певний час, який називають інкубаційним періодом, у цей період людина видається здоровою. Трива­лість інкубаційного періоду при різних інфекційних захворю­ваннях неоднакова — від декількох годин до декількох місяців. Від тривалості інкубаційного періоду залежить термін встановлення карантину, ізоляції осіб, які перебували в контакті з хворим. Під час інкубаційного періоду хворий незаразний. За інкубаційним періодом настає латентний період — явних ознак хвороби все ще немає, але хворий вже заразний. В цей період хворі відчувають загальну слабкість, головний біль, біль у суглобах, скаржаться на відсутність апетиту, починає підвищуватися температура. У період явних клінічних проявів наявні всі ознаки хвороби. У період видужування клінічні прояви за­хворювання зникають, хворий перестає бути заразним. Може закінчитися повним одужанням або перейти в хронічну форму. У деяких випадках настає смерть.

Шляхи передачі інфекції

Кожна людина має шкірний покрив та імунну систе­му, що захищають її організм від інфекцій. Інфекційні хвороби передаються, переважно, двома основними шляхами: при контакті та при диханні. При дотику до носія інфекції мікроорганізми можуть проникати в організм здо­рової людини через поріз у шкірі, через рот або статевим шляхом. Найбільш серйозний ризик становить прямий контакт із кров'ю чи виділеннями хворого. Інфекції та­кож можуть передаватися через предмети, забруднені кров'ю, чи виділення хворого, або через переносників — комарів, вошей, мух тощо (непрямий контакт).

2.   Групи інфекційних захворювань .

Відповідно до загальних характерних ознак інфек­ційних хвороб, пов'язаних з локалізацією збудника в ор­ганізмі людини, і механізму передачі інфекції, інфек­ційні захворювання підрозділяються на чотири основні групи (табл. 1).

Таблиця 1. Основні групи інфекційних захворювань

Групи захворювань	Найменування   основних захворювань	Локалізація збудника	Шляхи передачі інфекції
Інфекції дихальних шляхів	Грип і гострі респіраторні захворювання Ангіна Дифтерія Кір Коклюш Туберкульоз Натуральна віспа	Верхні дихальні шляхи	Повітряно-краплинний
Кишкові інфекції	Дизентерія Черевний тиф Паратифи Холера Інфекційний гепатит Поліомієліт	Кишечник	Через продукти харчування, во­ду, ґрунт, бруд­ні руки, предме­ти побуту, мух, екскременти хворого
Кров'яні інфекції	Малярія Висипний  поворотний тифи  Кліщовий енцефаліт Чума Туляремія	Кровоносна система	Через укуси кровоссальних переносників — комарів, кліщів, бліх, вошей, москітів та ін.
Інфекції зовнішніх Покривів	Трахома Короста Сибірська виразка Правець	Шкіра Слизові  оболонки	Переважно контактний шлях

3. Профілактика інфекційних хвороб. Імунітет

Небезпека занесення інфекційних захворювань з інших територій та їх особливості змушують проводити систе­матичні профілактичні заходи.

Профілактичні заходи проти інфекційних захворю­вань спрямовуються на всі три ланки епідемічного процесу :

• джерело інфекції;

• механізм (шляхи) передачі збудника;

• людей, які піддаються захворюванням.

Отже, з метою профілактики інфекцій необхідно впливати на всі три фактори одночасно. Лише тоді боротьба із захворю­ваннями буде ефективною.

Щодо першої умови, тобто джерела інфекцій, застосо­вується ряд заходів, щоб локалізувати збудника і попередити його поширення. У разі виникнення осередку дуже небезпеч­них захворювань, які у всіх випадках призводять до смерті лю­дей, або якщо збудник хвороб невідомої природи, застосовують карантин.

Карантин — це комплекс режимних, адміністративних і санітарно-епідеміологічних заходів, спрямованих на поперед­ження поширення хвороб і ліквідацію осередку зараження.

Карантин передбачає :

-         заборону переміщення за межі карантинної зони осіб та груп людей, які не пройшли тимчасової ізоляції і медичного обстеження;

-         виво­зу із зони карантину будь-яких речей без попереднього знезараження;

-         проїзду транспорту через осередок зара­ження;

-         обмежуються контакти серед насе­лення, на підприємствах та установах;

-         вводиться спеціальний режим праці.

Медичний персонал, який працює з хворими, повинен бути одягнений в спеціальні протимікробні костюми, що є поперед­женням внутрішнього поширення інфекції у лікарнях, поліклініках та інших медичних закладах.

Якщо лабораторними дослідами не встановлено небезпеч­них для життя мікроорганізмів і немає загрози виникнення масових захворювань, карантин може бути замінений на обсервацію.

Обсервація — комплекс заходів, спрямованих на посилене спостереження за осередком зараження, вжиття лікувально-профілактичних і обмежувальних заходів. Строки карантину і обсервації залежать від максимального інкубаційного періоду збудника, що відлічується з моменту ізоляції останнього хворого і повного закінчення знезараження території. Режимні заходи під час обсервації менш суворі і допускають, хоч з обме­женнями, вхід і вихід із зараженої території, вивіз і ввіз речей після їх дезінфекції.

Щодо другого фактора, тобто механізму передачі інфекції, то він безпосередньо залежить від локалізації збудника в ор­ганізмі людини. Наприклад, збудник грипу локалізується у верхніх дихальних шляхах, відповідно і передається через мікроскопічні крапельки слизу чи слини, що виділяються у повітря під час кашлю або чхання. Такий шлях називається повітряно-крапельним. Холера локалізується у травному апа­раті людини і розповсюджується через предмети вжитку, воду, їжу. Кліщовий енцефаліт потрапляє у кров людини внаслідок укусу кліща, тобто передається твариною. Такі елементи навколишнього середовища, як предмети вжитку, повітря, комахи, вода і є факторами передачі збудника.

Невід'ємною ланкою у боротьбі з інфекцією є знеза­раження, або дезінфекція.

Дезінфекція — це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на знищення збудників заразних захворювань у навколишньому середовищі.

 Розрізняють профілактичну, поточну і остаточну дезінфекції.

Профілактичну дезінфекцію проводиться з метою поперед­ження можливості виникнення інфекційних захворювань або зараження предметів і речей загального користування.

Поточну дезінфекцію проводять там, де точно виявлений збудник, наприклад у кімнаті, де перебуває хворий. Така дезін­фекція застосовується з метою попередження розсіювання хвороботворних мікроорганізмів у навколишньому середо­вищі. Вона передбачає знезараження предметів користування хворого, його виділень.

Остаточну  дезінфекцію проводиться в осередку масових захворювань після ізоляції, госпіталізації, одужання чи смерті хворих з метою повного знищення усіх збудників, щоб уникну­ти повернення інфекції.

Залежно від характеру збудника та інших показників засто­совують різні методи знезараження, які поділяють на чотири групи:

• механічні;

• фізичні;

• біологічні;

• хімічні.

Механічні методи передбачають вологе прибирання приміщень, звільнення від пилу, витрушування одягу і постелі, фарбування, миття рук тощо.

Біологічні методи використовують при очищенні  стічних вод.

Фізичні методи — найбільш доступні і безпечні, оскільки не передбачають застосування шкідливих для людини препа­ратів. До них належать дія сонячних променів, ультрафіолетових випромінювачів, прасування одягу, паління сміття, оброб­ка окропом, кип'ятіння та стерилізація в автоклавах речей і предметів тощо.

Хімічні методи також широко застосовуються і передбача­ють дезінфекцію речей за допомогою хімічних речовин, які вбивають мікроби. Серед цих речовин найширше застосовують­ся такі:

Таблиця 2.  Застосування дезінфікуючих засобів

Найменування дезінфекційних засобів	Спосіб застосування	Об'єкти знезаражування
Освітлені 0,2-5 % -ні розчини хлорного вапна	Зрошення, протирання	Житлові і службові приміщення, меблі
10-20 %-й розчин хлорного вапна	Зрошення	Зовнішні поверхні будинків, туалети, місцевість
Розчини хлораміну 0,2-1%-ні	Зрошення, протирання, замочування	Житлові і службові приміщення, меблі, кухонний і столовий посуд, білизна
3-5 % -ні водні розчини лізолу	Протирання, замочування	Житлові і службові приміщення, білизна, взуття, виділення хворих
1-3 %-ні розчини двотретиосновної солі гіпохлориту кальцію (ДТСГК)	Протирання, зрошення	Житлові приміщення, місця загального користування, відра, товарні вагони
3% -й розчин перекису водню	Протирання	Стіни, підлога приміщень, шкірні покриви
Окис етилену (в металевих балонах)	Розпилення до концентрації 500 мл/мз	Закриті приміщення

Шляхи впливу на неживу природу з метою зменшення кількості хвороботворних організмів було розглянуто вище. Щодо захворювань, які переносять деякі тварини, то про­водиться комплекс заходів для знищення переносників інфекцій. Серед них окремо виділяють дезінсекцію і дерати­зацію.

Дезінсекція — заходи, що впроваджуються з метою знищен­ня членистоногих (павуків, кліщів, комах) переносників інфекцій. Ці заходи так само поділяють на профілактичні і винищувальні.

До профілактичних заходів відносять розчистку дрібних водойм, закривання сітками вікон і дверей, підтримання чистоти тощо.

Винищувальні заходи полягають у застосуванні в основному хімічних методів знищення комах і подібних до них тварин.

Хімічні методи полягають у використанні спеціальних отрут — інсектицидів. До них належать гексахлоран, карбофос, метилацетофос, дихлофос, фосфотіонат, альцестин, інсорбцид тощо. Останнім часом широко використовуються і закордонні високотоксичні аналоги типу «Raid». Вживаються також суто біологічні способи знищення комах, які полягають в їх зараженні вірусами, бактеріями, грибами, що безпечні для людини, свійських тварин, рослин.

Дератизація — це знищення гризунів та інших ссавців, що є рознощиками інфекційних захворювань. Методи знищення можуть бути як механічними (встановлення пасток, капканів, мишоловок тощо), так і хімічними (знищення гризунів за допо­могою отрут — ратицидів). Як ратициди використовують фосфід цинку, ратиндан, зоокумарин, сульфат талію, тіосеми-карбазид, карбонат барію, фторацетамід та ін. Метод базується на приготуванні приманок, що обробляються отрутами. Як приманки використовують борошно, кашу, фарш, зерно, овочі. Під час приготування приманок слід додержувати правил безпеки і слідкувати, щоб отрута не потрапила в їжу, призначе­ну для людей і свійських тварин.

Щодо третього фактора (наявність людей, схильних до захворювань), то застосовують ряд заходів для створення штучного імунітету проти інфекційних хвороб.

 Імунітет — несприйнятливість організму до інфекцій­них захворювань.

Імунітет може бути природний (спадковий) і штучний (набутий), пасивним та активним.

Пасивний природний імунітет передається від матері до дитини (наприклад, коли мати хворіла в дитинстві червінькою, то дитина з перших шести місяців не сприйнят­лива до цієї інфекції).

Пасивний штучний імунітет виникає при введенні специфічних сироваток.

Активний природний імунітет набувається в резуль­таті перенесення інфекційного захворювання.

Активний штучний імунітет досягається через імуні­зацію (профілактичні щеплення).

Схема імунної системи організму: 1) глоткове кільце; 2) підщелепні лімфатичні вузли; 3) тимус; 4) підпахвинні лімфатичні вузли; 5) головна лімфатична протока; 6) селезінка; 7) фолікул кишок; 8) кістковий мозок; 9) пахові лімфатичні вузли.

Приготування хімічних засобів дезінфекції. Дезінфікувальні препарати токсичні для людини. Тож приготування концентрованих розчинів здійснюють в окремому приміщенні зі штучною вентиляцією. До цієї роботи не допускаються підлітки, вагітні та жінки, що годують груддю.

При проведенні дезінфекції не можна їсти, пити воду. Під час перерви потрібно зняти спецодяг, помити руки теплою водою з милом, обмити обличчя та сполоснути рота. Не менше ніж 1 год провітрюють приміщення.

Хлорне вапно — це білий порошок з різким запахом хлору. Він активний до вегетативних і спороносних форм мікроорганізмів. 10 % розчином хлорного вапна — маточ­ним розчином — користуються для приготування більш слабких розчинів.

Приготування маточного розчину. На 10 л холодної води беруть 1 кг хлорного вапна та поміщають у темний скляний посуд. Розчин відстоюють 12 год., потім його злива­ють, зберігають не більше від шести днів у спеціально відведених приміщеннях в темному місці, оскільки при світлі хлорне вапно руйнується та втрачає свої дезінфікаційні властивості.

Хлорамін — білий порошок із запахом хлору. Актив­ний до бактерій, грибків і вірусів. Хлорамін містить 24—28 % активного хлору. Розчинний у воді. Активність зберігається 15 днів. Для знезараження білизни, посуду, іграшок, предметів догляду використовують 1 % розчин хлораміну. Готують його так: у 10 л води додають 100 г хлораміну.

IV. Закріплення нових знань і умінь.

1. Що характерно для інфекційних хвороб?

2. Назвіть основні групи інфекційних хвороб, користуючись таблицею 1.

3. Як ви розумієте поняття «інкубаційний період», «епіде­мія», «епідемічний процес»?

4. У чому полягає профілактика інфекційних хвороб? Що таке імунітет?

5. Що таке дезінфекція, дезінсекція, дератизація? Який порядок їх проведення? Які хімічні засоби дезінфекції ви знаєте?

V.  Підсумок заняття.

     Наголошення темі та % досягнення поставленої меті заняття.

     Оголо­шення оцінок, особисті зауважен­ня, щодо відповіді студентів та термін усування недоліків.

VI. Домашнє завдання.

Додатки.

Ботулізм — важке інфекційне захворювання, що ха­рактеризується ураженням ботулотоксином нервової си­стеми. Збудник живе у ґрунті. Бактерії гинуть при темпе­ратурі 60 °С. Основним резервуаром збудника ботулізму є травоїдні тварини, рідше — холоднокровні (риби, молюски, ракоподібні). Ботулотоксин — одна з найсильніших природних отрут. Розкладається при температурі 100 °С протягом 10 хв.

Значна частина випадків ботулізму пов'язана зі вживан­ням домашнього консервування — грибів, овочів, риби, м'яса, сала та ін. Хвороба триває 1—1,5 місяці.

Першими типовими ознаками ботулізму є скарги на послаблення зору, "сітку" чи "туман" перед очима. Про початок хвороби також свідчить біль у верхній частині живота, нудота, блювота, пронос. Дихання утруднене, хворий скаржиться на відчуття здавлення у груд­ній клітці. Розлад і зупинка дихання є однією з основних причин смерті при ботулізмі. За відсутності належних за­ходів — гине близько 25 % інфікованих.

Профілактика: дотримання санітарно-гігієнічних правил при приготуванні та зберіганні харчових продуктів, суворий контроль за збереженням консервованих продуктів.

Дизентерія — інфекційне захворювання з фекально-оральним механізмом передання. Збудники тривалий час зберігаються в зовнішньому середовищі (до 1,5 місяців). На харчових продуктах вони можуть розмножуватися. Захворювання виникає при проникненні в кров дизенте­рійних токсинів, які діють на стінки судин, нервову систему, периферичні нервові закінчення, печінку, органи крово­обігу.

Типові форми дизентерії починаються гострими симп­томами загальної інтоксикації (лихоманкою, погіршен­ням апетиту, головним болем, різким підвищенням тем­ператури) й ураженням шлунково-кишкового тракту. Біль у животі спочатку тупий, постійний, потім стає гострим і локалізується в нижній частині живота. Болісні позиви на дефекацію (десять та більше разів на добу, трапляються хибні позиви). При легких формах (до 80 % усіх захворю­вань) самопочуття хворих задовільне, температура тіла субфебрильна (37—37,8 °С) чи нормальна, біль у животі незначний. У калі наявні кров, гній, слиз.

Профілактика: у помешканні інфікованого проводять дезінфекцію.

Лептоспіроз — гостре інфекційне захворювання, що супроводжується загальною інтоксикацією, лихоман­кою, ураженням нирок, печінки, нервової системи та м'язів. Має осередковий характер. Інфікування людей відбувається через воду заражених водоймищ, рідше — через харчові продукти або при контакті з інфікованими тваринами. Хворі не загрожують довколишнім. Збудники у водо­ймищах зберігаються протягом 25 днів, швидко гинуть при нагріванні, висушуванні, при додаванні солі та цукру. На харчових продуктах зберігаються до двох діб. Часто причиною зараження стає проникнення інфікованої води в мікротравми шкіри.

Захворювання починається гостро із сильної лихоманки та високої температури, що вже в першу добу сягає 39—40 °С. Хворі скаржаться на сильний головний біль, безсоння, відсутність апетиту, сильний біль у м'язах. Характерною ознакою захворювання є біль у литкових м'язах. Лихо­манка тримається п'ять-десять днів.

Профілактика: заборона купання та вживання води з водоймищ, розташованих у місцевостях поширення лепто­спірозу. Використання гумових чобіт при роботі на мокрих луках.

Сальмонельоз — гостра інфекційна хвороба, що характери­зується ураженням органів травлення. Збудники зберігаються в зовнішньому середовищі, у продуктах (у деяких із них — молоці, м'ясних продуктах — розмножуються, не змінюючи їхнього зовнішнього вигляду та смаку).

Для найбільш поширеної форми захворювання харак­терний гострий початок: підвищення температури тіла до 38—40 °С, лихоманка та симптоми загальної інтокси­кації. З'являється біль у верхній частині живота, нудота, блювота, а через кілька годин — пронос. Стул рідкий, водянистий, до 10—15 разів на добу. Лихоманка триває від двох до п'яти днів.

Профілактика: контроль за приготуванням і збережен­ням м'ясних та рибних страв.

Холера — гостра інфекційна хвороба, що характеризується розвитком водянистого проносу та блювоти, порушеннями водно-електролітного обміну, розладом функцій нирок.

Інкубаційний період продовжується від кількох годин до п'яти діб. Захворювання починається гостро з появи про­носу, після чого виникає блювота. Випорожнення стають все частішими, втрачають каловий характер і запах, стають водянистими. Блювотні маси мають жовтий колір, без кислого запаху. Втрата рідини швидко призводить до зневоднення організму, внаслідок чого змінюється зовнішність хворого: риси обличчя загострюються, шкіра легко збирається в склад­ки. Температура тіла нормальна. При прогресуванні хвороби у хворих розвивається тяжкий стан, який характеризується зниженням температури тіла до 34—35,5 °С та зневоднен­ням організму. Колір шкіри набуває попелястого відтінку. Живіт впалий, випорожнення відсутні.

Профілактика: при підозрі на холеру хворих негайно шпиталізують, також ізолюють осіб, які контактували з інфіко­ваними; у помешканні, де перебував хворий, проводять дезінфекцію.

Грип — гостре вірусне захворювання, що передається повітряно-краплинним шляхом. Характеризується гострим початком, лихоманкою, загальною інтоксикацією й уражен­ням дихального тракту. Вірус грипу швидко гине при на­гріванні, висушуванні та під впливом різноманітних дезінфікаційних агентів, в організмі хворого він зберігається протягом трьох-п'яти днів від початку хвороби. Інкуба­ційний період триває від 12 до 48 год. Типовий грип починається гостро з лихоманки, швидкого підвищення температури тіла. Уже в першу добу лихоманка досягає максимального рівня (38—40 °С), з'являються симптоми загальної інтоксикації (слабкість, пітливість, біль у м'язах, сильний головний біль, біль в очах)- і симптоми ураження дихальних шляхів (сухий кашель, першіння в горлі).

Профілактика: виявлення й ізоляція хворих, своєчас­на вакцинація.

Дифтерія — гостре інфекційне захворювання, спри­чинюване дифтерійною паличкою, що здатна виробляти сильний токсин. Джерелом інфекції є хворі, ті, хто ви­дужує, а також бацилоносії. Зараження, зазвичай, від­бувається повітряно-краплинним шляхом, рідше — через речі та білизну хворого. Токсин, який виділяє дифтерійна паличка, зумовлює явища загальної інтоксикації. Його дія особливо позначається на нервовій тканині, м'язах серця, стінках судин, печінці та нирках.

Інкубаційній період хвороби становить від двох до десяти днів. За місцем розташування процесу розрізняють диф­терію носа, зіва, гортані, рідко очей, шкіри та вуха. На місці проникнення інфекції виникає запальний про­цес, який супроводжується характерним утворенням плівки сірувато-білого чи жовтуватого кольору. При спробах її зняти слизова оболонка під плівкою кровоточить. При ло­калізованій формі дифтерії зіва плівка вкриває лише мигдалики, при поширеній — й інші частини зіва, поширю­ючись на піднебіння дужки, слизову оболонку носа, трахеї. Шийні лімфатичні вузли часто збільшені та болючі. Відзнача­ється біль при ковтанні. Температура часто нормальна, рідше підвищується до 39—40 °С. У тяжкій формі пере­бігають токсичні випадки захворювання, що супроводжу­ються набряком тканин шиї та різко вираженими явищами загальної інтоксикації. Збільшується печінка, з'яв­ляється нудота. При дифтерії гортані та трахеї набряк слизових оболонок може призвести до смерті від асфіксії (задухи — "крупу").

Профілактика: основне місце в профілактиці дифтерії відведено профілактичним щепленням, насамперед, в організованих колективах, в осередку захворювання про­водять дезінфекцію.

Кліщовий енцефаліт — гостре вірусне захворювання, що характеризується ураженням головного та спинного мозку. Захворюваність зростає у весняно-літній період. Резервуар і джерело інфекції — іксодові кліщі, крім цього, вірус циркулює у тваринному світі (копитні, гризуни, комахоїдні, птахи). Після захворювання залишається стійкий імунітет. У березні-квітні кліщі починають напа­дати на людину. Через місця укусів збудники проникають до організму.

Інкубаційний період становить два-вісім днів. Захворю­вання починається раптово, супроводжується високою температурою (39—40 °С), сильним головним болем, нудотою, блювотою. Відзначають почервоніння шкіри, порушення психіки, байдужість, часом дратівливість. Часто спостерігається перебіг хвороби з млявими атрофічними паралічами м'язів шиї та плечового поясу, розладами діяль­ності центральної нервової системи. Нерідко першим про­явом кліщового енцефаліту є епілептичний припадок. Після гострого періоду (шість-десять днів) у 20 % тих, хто ви­дужує, спостерігаються залишкові явища (стійкі мляві паралічі).

Профілактика: у лютому-березні проводять профілак­тичні щеплення, важливе значення мають огляди особо­вого складу та знімання кліщів з тіла й одягу.

Чума — гостра інфекційна хвороба, що має природні осередки та проявляється загальною інтоксикацією організму й характерними запальними процесами у лімфатичних вузлах, легенях і на шкірі. Вона належить до особливо небезпечних інфекцій через здатність до значного поши­рення та велику кількість смертельних випадків. Збудник стійкий до низьких температур, але при +55 °С гине про­тягом 10—15 хв., при кип'ятінні ^— практично негайно.

Основним резервуаром чумної інфекції у природі є пацюки, ховрахи та піщанки. Встановлено, що захворю­ванню людей, зазвичай, передує зростання захворюваності серед гризунів. Від гризунів до людини збудники пере­даються через бліх, які при масовій загибелі тварин зміню­ють хазяїна. Водночас шляхами передання чумної інфекції можуть бути повітря та предмети вжитку, забруднені виділеннями хворих. Перенесене захворювання лишає досить стійкий імунітет.

До організму людини збудник потрапляє через шкіру, слизові оболонки дихальних шляхів, травну систему, кон'юн­ктиву. Інкубаційний період становить два-три дні. Початок хвороби гострий, з підвищенням температури до 38—39 °С і вище та наростаючими явищами загальної інтоксикації, відзначають почервоніння шкіри, язик вкривається білим нальотом.

Хворі збуджені, хода хитка, мова невиразна, загальний стан хворого нагадує сп'яніння. На місці проникнення збудника з'являється болюча пляма, набряк або виразка темно-багряного кольору, оточена багряним валиком. Далі процес поширюється по лімфатичних судинах, призводить до різкого збільшення та злиття лімфатичних вузлів. Для шкір­ної форми чуми характерним є утворення "бубону". Перший "бубон" утворюється на місці проникнення інфекції, пізніше утворюються, так звані, вторинні бубони, вони численні та не пов'язані з місцем проникнення інфекції. Розмір "бубону" може досягати розмірів яблука й більше. Часто трапляються стегнові та пахові "бубони", рідше — шийні, білявушні. Після формування "бубону" стан хворого різко погіршується, розвиваються ускладнен­ня, у 5—10 % хворих захворювання переходить у легеневу форму. Легенева форма чуми супроводжується гострим колючим болем у грудях, кашлем із кров'янистою мокро­тою, мареннями із сильним збудженням, пізніше — про­страцією (повним фізичним або нервово-психічним роз­слабленням), перед смертю іноді настає кома. Хворих із легеневою формою необхідно ізолювати від інших хворих чумою.

Профілактика: захисні щеплення проти чуми про­водяться при отриманні даних про захворювання серед населення чи серед гризунів, профілактичні заходи з ліквідації спалахів чуми охоплюють: ізоляцію хворих, поховання чи спалення трупів, знезараження майна, встановлення карантину для осіб, які контактували з хвори­ми; до профілактичних заходів із запобігання захворю­ванням належать і боротьба з гризунами та комахами.

Правець — гостра інфекційна хвороба, що характери­зується важким токсичним ураженням нервової системи із судомами. Збудник часто виявляють у ґрунті, проникає він до організму людини при різноманітних травмах, часто — незначних ушкодженнях шкіри.

Інкубаційний період — З—30 днів. Захворювання починається з неприємних відчуттів у ділянці рани (тягнучий біль, посмикування м'язів). Характерний симп­том — поява судом. Спочатку виникає конвульсивне ско­рочення жувальних м'язів, а також мімічної мускулатури. Пізніше судоми охоплюють м'язи спини та кінцівок. Приступи провокуються незначними зовнішніми подраз­неннями. Судомне скорочення дихальних м'язів, діаф­рагми та м'язів гортані може призвести до смерті інфікованого від асфіксії (задухи). Відзначають головний біль, лихоманку, підвищену пітливість, сонливість, слабкість. Можливі усклад­нення — розриви м'язів, компресійний перелом хребта.

Профілаюпика: планова імунізація правцевим анатокси­ном. При травмах (опіках, укусах, ушкодженнях шкіри та слизових оболонок) уводять анатоксин, а через 30 хв. іншим шприцом у іншу ділянку тіла — протиправцеву сироватку. Хворий не загрожує довколишнім. Заходи профілактики в осередку не проводять.

Сказ

Видатний французький хімік Луї Пастер народився в 1822 році. У місті Арбуа, де жила сім'я Пастерів, заражений сказом вовк покусав 8 людей. Дев'ятирічний Луї побачив, як після цього коваль став припікати розпеченим залізом рани одного з потерпілих. Але вжиті ковалем заходи не допомогли, через кілька днів потерпілий помер. Цей випадок приголомшив хлопчика і залишився в пам'яті на все життя.

Але головний бій був ще попереду. Усе життя перед очима вченого стояли побачені в дитинстві картини загибелі людей від сказу.

Пастер вивчав випадки укусів людей зараженими сказом тваринами. Він знав, що досить невеликого укусу, навіть слини хворої тварини, що потрапила в ранку чи очі, і людину вже ніщо не зможе врятувати. Навіть у випадках, коли здавалося, що все обійшлося, хвороба давала про себе знати. У потерпілих залишалося неприємне печіння і сверблячка в місці укусу. Спочатку тільки це нагадувало про зустріч із твариною. Ранка могла навіть зарубцюватися, але через якийсь час зовсім зненацька починалися безпричинна тривога, безсоння, похмурість, яку змінювала дратівливість. Людина переставала пити воду та приймати рідку їжу, тому що її мучили судороги глотки. Надалі водобоязнь виявлялася ще яскравіше: одне тільки слово «вода» ставало причиною судорог із затримкою дихання. Потім приступи судорог починали виникати від подуву повітря, яскравого світла, шуму, дотику. Спостерігалося посилене слиновиділення, галюцинації, часто хворий впадав у лють. Через пару днів починалися малі паралічі, і, нарешті, змучена людина вмирала при повній свідомості від паралічу серця і дихання. Жахлива картина.

Довго шукав Пастер збудника сказу і прийшов до висновку, що «бактерія занадто мала». Він не помилився. Через багато років змогли побачити вірус сказу—він виявився в багато разів менший за відомі тоді бактерії.

Але Пастер все одно продовжував дослідження і з сушеного мозку загиблих від сказу тварин одержав вакцину. Цю вакцину вводили собакам, у мозок яких була введена витяжка від хворих на сказ. 12 днів тривали ін'єкції вакциною Пастера—піддослідні собаки залишилися здорові!

І от одного разу до паризької лабораторії Пастера приїхала вбита горем мати з 9-літнім сином, якого покусав скажений собака. Вона благала врятувати сина. Ризик був великий. На людях препарат ще не випробувався. Пастер наважився. 6 червня 1885 року було зроблене перше щеплення проти сказу людині. Ін'єкції тривали 2 тижні. Хлопчик не занедужав! Це була повна перемога над страшною інфекцією.

Кір. Кір – інфекція, яка до 60-х років минулого сторіччя була однією з найбільш поширених в Європі. На протязі життя майже кожна людина хворіла на кір. Показник захворюваності майже дорівнював показнику народжуваності. В нашій країні щорічно хворіло на кір 1,5 – 2,0 млн. осіб, в світі – більше 40 млн.

Кір не рідко була причиною дитячої смертності. В світі щорічно помирало від кору не менше, ніж 400 тисяч дітей, а в окремі роки і значно більше. В Україні на протязі 15 років початку XX століття від кору померло біля 500 тис. дітей. Причиною смерті найчастіше було ускладнення у вигляді пневмонії.

Необхідно зауважити, що кір характеризується дуже швидким та легким розповсюдженням. Щоб заразитися кором, досить лише на декілька хвилин зайти до кімнати, де знаходиться хворий. Мали місце спостереження, що діти заражались, знаходячись в сусідній кімнаті і, навіть, на драбинній клітині. Миттєва зустріч з хворим на кір може призвести до захворювання.

Довгий час основними заходами попередження кору були: виявлення хворого, карантин, застосування гамма-глобуліну. Ці заходи проводились у межах одного будинку або дитячого закладу, але не могли глобально вирішити питання боротьби з кором. Потрібна була вакцина. Вчені в усьому світі працювали над цим питанням.

Коклюш є бактеріальною інфекцією. Джерелом інфекції є хвора людина (дитина). Коклюш особливо небезпечний для дітей віком до 2 років. Окрім безпосередньої загрози життю кашлюк може шкідливо впливати на подальший фізичний та психічний розвиток дитини. Найбільш тяжкі ускладнення становлять захворювання нервової системи. Кашлюк як поширене захворювання з важкими ускладненнями здавна був відомий в усіх країнах світу. По рівню захворюваності він поступався лише кору і при цьому супроводжувався високою летальністю. Захворюваність в Україні в дощеплювальний період становила більше 100 тис. дітей на рік. Найбільш оптимальним заходом боротьби з кашлюком визнано вакцинацію. Завдяки імунопрофілактиці щорічно в світі вдається запобігти 5 млн. випадків кашлюку та попередити 760 тис. летальних закінчень хвороби. Проте і сьогодні кашлюк залишається світовою проблемою.