Тема: Охолодження та висушування місця термічного опіку. Накладання стерильних повязок при опіках та обмороженнях. Домедична допомога при хімічних опіках.

Урок №___                                       10 клас                            Дата___________

Тема: Охолодження та висушування місця термічного опіку. Накладання стерильних повязок при опіках та обмороженнях. Домедична допомога при хімічних опіках.
Мета:
• Навчальна:
– вивчити методи охолодження та висушування місця термічного опіку. Накладання стерильних повязок при опіках та обмороженнях. Домедичну допомогу при хімічних опіках.
• Виховна
– виховувати відношення до здоров.я людини як до найвищої цінності людства.
• Розвивальна:
-розвиток почуття необхідності здорового способу життя..
ХІД УРОКУ
I. Вступна частина.

- Повторення домашнього завдання.

- Оголошення теми, мети уроку, навч. питань.
II. Основна частина.
Відпрацювання навчальних питань.

Лікування опіків: перша допомога

Перша допомога після опіків полягає в припиненні впливу фактора, що руйнує цілісність шкіри і антисептичної обробки рани.

При найбільш поширених, термічних опіках, перш за все, слід охолодити обпечену шкіру. Найкраще це робити під струменем чистої холодної води. Причому, охолоджувати опік потрібно досить довго – не менше двадцяти хвилин.

Промивання холодною водою також необхідно проводити при хімічних опіках, викликаних попаданням кислоти або лугу.

Після цього слід обпаленої по можливості звільнити від стискує подих одягу, накласти на опік асептичну пов’язку, а при великих опіках загорнути в чисте простирадло, напоїти теплим солодким чаєм і дати знеболюючі засоби (якщо є така можливість).

Лікування опіків: чого ніколи робити не можна?

Лікування опіків дуже часто ускладнюється неправильними діями потерпілих чи їх родичів. Наприклад, ні в якому разі не можна на свіжу обпалену поверхню накладати жири – мазі на жировій основі, а тим більше побутові жири, на зразок соняшникової олії.

Головним завданням лікування опіків на ранній стадії є висушування рани – видалення надлишку так званого тканинного інфільтрату, який утворюється в уражених опіком тканин. Висушування необхідно для того, щоб запобігти розвитку гнійних ускладнень і прискорити відновлювальні процеси в області опіку.

Жирова плівка лише ускладнить лікування після опіків. Вона буде перешкоджати притоку повітря і сприяти розвитку патогенної мікрофлори. Варто пам’ятати, що мазі на жировій основі для лікування опіків доцільно використовувати лише на завершальній стадії лікування – коли в місці опіку вже сформувалася нова шкіра.

Не варто при лікуванні опіків вдаватися і до різного роду народним лікувального зілля – прикладання листів капусти, сирого м’яса, землі, сметани і т. д. Слід пам’ятати, що опік – це відкрита рана, і попадання в неї будь-інфекції може викликати самі плачевні наслідки.

З цієї ж причини, якщо на місці опіку утворилися пухирі, їх не слід самостійно розкривати.

Самостійно можна лікувати лише опіки 1 ступеня, якщо їх площа складає менше 9% площі шкіри (наприклад, рука або спина).

У всіх випадках проводяться знеболювальні заходи, напування підсоленою водою. Найбільш небезпечні – опіки, отримані в результаті дії напалму, фосфору, інших синтетичних в’язких речовин, так як вони прилипають до тіла і розмащуються при спробі збити їх полум’я. Припиняє горіння їх занурення у воду чи накладання змоченої у воді пов’язки.

МІСЦЕВЕ ЛІКУВАННЯ

Місцеве лікування звичайно розпо­чинається зразу після надходження потерпілих у лікувальний заклад, а тим, хто перебуває в стані шоку чи у разі загрози цього ускладнення, — після виведення їх з цих станів.

При опіку І ступеня уражену по­верхню змазують етиловим спиртом (56—76 %) і пов'язкою її не закрива­ють. Через 3—5 діб некротизований поверхневий епітелій злущується, за­мінюючись на новий, що має роже­вий колір у ранні строки.

Опіки II ступеня обробляють після знеболювання (внутрішньовенне вво­дять аналгетики). Шкіру біля обпече­ної поверхні дезінфікують 0,5 % роз­чином хлоргексидину, 1 % йодона-том чи 76 % етиловим спиртом. Опі­кову поверхню обмивають ватно-мар­левими кульками, добре змоченими якимось антисептичним розчином чи теплим розчином натрію хлориду, після чого осушують сухими стериль­ними тампонами. Пухирі спорожню­ють від ексудату і повністю вирізують. На опікову поверхню здебільшого на­кладають волого-висихаючу пов'язку: з розчином фурациліну (1:5000), чи 0,5 % хлоргексидину (краще його спир­товий розчин — гібітан), чи мазьову на гідрофільній основі (левосиль, ле-воміколь тощо), або з фламазином (1 % сульфазіадин срібла). За відсут­ності промокання (контролюють щод­ня) її не змінюють протягом 7—10 діб. Якщо рана не ускладнюється інфек­цією, то за цей час вона загоюється. Звичайно після зняття пов'язки повер­хня опіку повністю вкрита новоутво­реним рожевим епітелієм. У разі про­мокання пов'язку змінюють на нову.

Опіки II ступеня обличчя лікують відкритим способом. Після промиван­ня опікової поверхні та висушування її обробляють в'яжучими чи дублячи­ми речовинами (3 % розчином пер­манганату калію, 5 % розчином тані­ну та ін.), рідше — композиціями (пластубол тощо), що утворюють плівку.

Опіки II ступеня кистей після об­робки їх поверхні антисептиком, кра­ще в формі мазі, або закривають по­в'язкою, або поміщають у целофанові стерильні мішечки, які зав'язують на зап'ястках. Ці мішечки треба зміню­вати щоденно. Такий спосіб не утруд­нює рухів пальців і не порушує кро­вообігу в кисті, як це буває у разі ви­користання бинтових пов'язок. Опіки II ступеня кінцівок чи тулуба можна лікувати також відкритим способом — без пов'язки — у спеціальних аероте-рапевтичних камерах — мішках (для кінцівок) та в установках (АТУ), у які надходить сухе, стерильне повітря.

Опіки І НА ступеня лікують таким самим способом, як і опіки II ступе­ня. У неускладнених інфекцією ви­падках вони загоюються протягом 2— З тиж.

Місцеве лікування опіків ІІІ Б та IV ступенів проводять залежно від їх площі.

При глибокому поширеному опіку однієї глибини всю ділянку некрозу (струп) у межах здорової шкіри в пер­ший тиждень — на 3-тю — 7-му до­бу — тангенційно вирізують і тимчасо­во закривають "біологічною" пов'яз­кою — консервованою свинячою шкірою, синтетичною шкірою чи, рідше, консервованою алошкірою (ос­танню через загрозу СНЇДу та інших інфекцій використовують рідше). Таке тимчасове закриття показано тим рані­ше, що більша площа ділянки некро­зу і більший ризик смерті. Тимчасове закриття опікової рани запобігає інфікуванню рани, плазмореї та прискорює підготовку поверхні для аутопластики зрізами шкіри. Воно може проводитись як одноразово, так і у кіль­ка етапів. Поряд із цим використовують і інші заходи запобігання інфекції та сти­мулювання регенерації тканин (ультра­звук, лазерне опромінення тощо).

Перед пластикою глибоких опіків треба ліквідувати анемію, гіпопротеї-немію та інші порушення обміну, а також нейтралізувати мікрофлору на поверхні рани, зокрема стрептококи, перевіривши наявність їх мікробіоло­гічним шляхом. Раннє закриття ра­нових поверхонь глибоких опіків по­ряд із використанням антибіотиків — найважливіші заходи запобігання опіковому сепсису.
Хімічні опіки виникають у разі дії на шкіру концентрованих кислот (сульфатної, хлоридної, нітратної, карболової тощо ) і лугів (їдких калі, натру, розчинів аміаку, негашеного вапна ), фосфору, деяких солей (хлориду цинку ). Хімічні опіки небезпечні ще й тим, що спричинюють загальне отруєння організму з ознаками: сип, пухирьці, локальний біль без видимих ушкоджень, головний біль, утруднене дихання. При опіках кислотою чи лугом на поверхню опіку ллють холодну воду або розчин соди протягом 10-15 хв. При опіку органічними сполуками алюмінію уражену ділянку протирають гасом, бензином або етиловим спиртом, тому що при промиванні водою сполуки алюмінію спалахують. Для змивання негашеного вапна застосовують не воду, а олію або тваринне масло.

Дія низьких температур на організм людини. Від тривалого перебування на холоді у людини виникає переохолодження організму, або загальне замерзання. Фази переохолодження такі:
1) людина відчуває втому, скутість, сонливість, байдужість;
2) за подальшого зниження температури тіла спостерігається запаморочення;
3) зупинка кровообігу, серцевої діяльності.
Обмороження — це пошкодження тканин у результаті дії низьких температур. Найбільш уразливі для обморожень частини тіла з найслабшим кровотоком: ніс, вуха, кінцівки.
Перша допомога при відморожуваннях та переохолодженні.
При переохолодженні потерпілого переносять в тепле приміщення і поступово зігрівають (у ванні з водою кімнатної температури з підвищенням температури води до 36 град С ) та проводять обережний масаж усіх частин тіла. Коли шкіра порожевіє, починають проводити реанімаційні заходи (штучне дихання і непрямий масаж серця). При появі самостійного дихання потерпілого переносять у ліжко, тепло вкривають, дають гарячий чай, молоко. Після зігрівання слід визначити, чи не відбулося обмороження кінцівок та інших частин тіла.. При обмороженні у потерпілого спочатку з’являється відчуття холоду, потім оціпеніння, побіління шкіри і втрата чутливості. У разі побілінні, припухлості шкіри потерпілого слід перенести у тепле присміщення, зняти одяг і взуття, відморожену ділянку розтерти м’якою тканиною або ватою, зігріти теплою водою до почервоніння. Уражену ділянку можна змастити спиртом і накласти пов’язку. На великі обморожені ділянки накласти теплоізолюючу пов’язку: бинт, потім товстий шар вати, обмотати поліетиленовою плівкою, фольгою або клейонкою і зафіксувати бинтом. При обиороженні з утворенням пухирів і відмиранні тканин і заніміння кінцівок потерпілому накладають стерильну пов’язку і госпіталізують.
ІІІ. Заключна частина.
І.Закріплення вивченого матеріалу.

“Опіки. Опікова хвороба”

1.     Що характерно для опіків, отриманих в приміщенні:

а) велика площа;

б) отруєння чадним газом;

в) опік дихальних шляхів;

г) обвуглення.

2.     З чого починається лікування в стаціонарі хворого з ураженням опіків більше 50% поверхні тіла?

а) введення  антибіотиків;

б) введення протиправцевої сироватки;

в) проведення місцевої анестезії;

г) проведення комплексу протишокових заходів;

3.     Отриманий хімічний опік невідомою речовиною. Рану слід промити розчином:

а) оцтової кислоти;

б) соди;

в) проточною водою.

4.     П’ята доба після отримання обмеженого (менше 10%) по площі опіку в результаті попадання на шкіру розпеченого металу. Хірургічна тактика?

а) відкритий метод лікування;

б) закритий метод лікування;

в) лікування в умовах керованого антибактеріального середовища;

г) некректомія;

д) пластична операція.

5.     Опіки – це ушкодження тканин організму, які виникають внаслідок місцевої дії:

а) високої температури;

б) низької температури;

в) хімічних речовин;

г) електричного струму;

д) іонізуючого випромінювання.

6.     Для профілактики больового шоку вводять:

а) анальгетики;

б) дезагреганти;

в) нейролептики;

г) седативні засоби.

7.     Діагноз (опікова хвороба) встановлюється за умовами:

а) при поверхневих опіках більш ніж 15-25% поверхні тіла;

б) при глибоких опіках більше ніж 10% поверхні тіла;

в) при поверхневих опіках більш ніж 10% поверхні тіла;

г) при глибоких опіках більш ніж 25% поверхні тіла.

8.     До основних ознак опікового шоку відносять:

а) плазмовтрату;

б) гемоліз;

в) порушення функції нирок;

г) тривалість до 72 год.

9.     До основних ознак токсемії відносять:

а) пригнічення ЦНС;

б) галюцинації;

в) марення;

г) гіперпротеїнемія.

10.           Для поліпшення органного кровообігу використовують:

а) антибіотики;

б) еуфілін;

в) дофамін;

г) сечогінні

11.           Для компенсації плазмовтрати застосовують:

а) плазму;

б) альбумін;

в) стабізол;

г) рефортан;

д) зволожений кисень.

12.           До екстракорпоральних методів детоксикації відносять:

а) форсований діурез;

б) плазмоферез;

в) гемосорбція;

г) всі відповіді правильні.

13.           Для опіків фосфором характерно:

а) ураження легень;

б) ураження печінки;

в) ураження нирок;

г) ураження опорно-рухового апарату.

14.           Для опіків кислотами характерно:

а) коагуляція тканин;

б) дегідратація тканин;

в) розвиток сухого некрозу;

г) колікваційний некроз.

15.           Для опіків лугами характерно:

а) вологий некроз тканин;

б) утворення ефіних альбумінатів;

в) омилення жирів;

г) коагуляційний некроз.

16.           З чого починається надання першої допомоги при термічному опіці?

а) накладання асептичної пов’язки на рану;

б) дати потерпілому попити гарячого чаю;

в) введення знеболюючих;

г) припинення дії термічного агента;

д) обробки обпеченої поверхні олією.

17.           Некректомія виконується при:

а) опіках на обличчі;

б) опіках на ступні;

в) опіках промежини;

г) циркулярних опіках циліндричних частинах тіла;

д) обширних опіках спини.

18.           При очищенні опікової рани та появі в ній грануляцій необхідно:

а) використовувати пов’язки із гіпертонічним розчином;

б) здійснити аутодермопластику;

в) проводити щоденні перев’язки із мазями;

г) мазеві пов’язки змінювати через 3-4 дні;

д) хворого виписати додому.

19.           Основним в лікуванні опікового шоку має бути:

а) призначення знеболюючих;

б) корекція серцевої діяльності;

в) ліквідація гіповолемії;

г) призначення антикоагулянтів та дезагрегантів;

д) оксигенотерапія.

20.           Які ускладнення найчастіше виникають у ІІІ стадії опікової хвороби?

а) пролежні;

б) стоматити;

в) пневмонії;

г) ангіни;

д) тромбози і тромбофлебіти.

21.           Втрата білка за добу у хворих з опіковою хворобою становить:

а) 20-40 г;

б) 50-200 г;

в) 300 г;

г) 400 г.

22.           За першу добу після опіку об’єм інфузії повинен становити?

а) 3-6 л;

б) до 500 мл;

в) близько 1 л;

г) 7-9 л.

23.           Медикаментозне лікування відмороження повинно бути спрямовано на:

а) зняття судинного спазму і відновлення кровообігу в кінцівці;

б) підвищення температури тіла;

в) поповнення ОЦК;

г) підвищення артеріального тиску.

24.           Епітелізація раневої поверхні відбувається на:

а) 2-й день;

б) 5-й день;

в) 8-10-й день;

г) 14-16 день.

25.           При зниженні температури тіла до яких показників наступає біологічна смерть:

а) 35⁰С;

б) 30⁰С;

в) 27⁰С;

г) 22⁰С.

26.           Дефіцит ОЦК протягом першої доби після опіку становить:

а) 50%;

б) 40%;

в) 30%;

г) 20%.

27.           Розвиток септичного стану у хворих з опіковою хворобою найчастіше виникає на:

а) 7-12 добу;

б) 5-6 добу;

в) 2-3 добу;

г) в першу добу.

28.           При хімічному опіку білим фосфором нейтралізуючим агентом є:

а) розчин гліцерину;

б) розчин тіосульфату натрію;

в) розчин мідного купоросу;

г) розчин етилового спирту.

29.           Основна мета використання інгаляцій кисню є:

а) боротьба гіпоксією;

б) профілактика ДВЗ-синдрому;

в) ліквідація гіпопротеїнемії;

г) підвищення артеріального тиску.

30.           Одним  із найчастіших ускладнень антибіотикотерапії, що виникає на 3 - 5 день після травми є:

а) кандидоз;

б) алергічні реакції;

в) гіпертермія;

г) всі відповіді правильні.

2. Підбиття підсумків заняття.
З.Завдання додому.