Гідросфера.

Гідрос­фе­ра — вод­на обо­лон­ка Землі. Во­да, як і повітря, є ос­но­вою жит­тя на Землі. Во­на впли­ває на всі про­цеси, які відбу­ва­ють­ся на Землі. Це най­по­ширеніша ре­чови­на в при­роді. Тіло лю­дини на 65 % скла­даєть­ся з во­ди, а во­дорості — на 95-99 %. Во­да є ак­тивним учас­ни­ком тво­рен­ня рельєфу та кліма­ту на­шої пла­нети.

Во­да на Землі пе­ребу­ває в трь­ох ста­нах: в рідко­му стані,  у твер­до­му стані (лід. сніг), у га­зоподібно­му стані, во­дяній парі. Во­да є в кож­но­му ку­точ­ку на­шої пла­нети, навіть у пус­телі в повітрі є во­дяна па­ра. Во­да ут­во­рює од­ну з по­туж­них зем­них обо­лонок. Гідрос­фе­ра— це вод­на обо­лон­ка Землі, яку ут­во­рю­ють Світо­вий оке­ан, во­ди су­ходо­лу, во­да в ат­мосфері.

Гідрос­фе­ра зай­має 71% по­верхні Землі. Во­на сфор­му­вала­ся май­же 4 м.лрд років то­му. Біль­шу час­ти­ну її ста­новить со­лона во­да оке­анів і морів. Ли­ше 2,6 % при­падає на прісну во­ду су­ходолу й ат­мосфе­ри. Час­ти­на за­пасів прісної во­ди скон­цен­тро­вана в льодо­виках у твер­до­му стані, час­ти­на пе­ребу­ває в по­рах і по­рож­ни­нах гірсь­ких порід, іншу час­ти­ну ста­нов­лять по­вер­хневі во­ди озер, боліт і річок. В ат­мосфері містять­ся водяна па­ра, кра­пель­ки во­ди та крис­та­лики ль­оду.

Кру­го­обіг во­ди в при­роді. Під впли­вом енергії Сон­ця во­да лег­ко пе­рехо­дить з од­но­го ста­ну в інший і постій­но пе­реміщуєть­ся по пла­неті. Зав­дя­ки цій особ­ли­вості в при­роді відбу­ваєть­ся світо­вий кру­го­обіг во­ди.

З по­верхні Світо­вого оке­ану во­да без­пе­рер­вно ви­паро­вуєть­ся. В ат­мосфері во­дяна па­ра пе­рет­во­рюєть­ся на кра­пель­ки прісної во­ди (кон­денсуєть­ся). Так ви­ника­ють хма­ри. Під дією вітру хма­ри пе­рено­сять во­логу на су­ходіл у виг­ляді до­щу чи снігу. Час­ти­на во­ди відра­зу по­вер­таєть­ся у Світо­вий оке­ан. Інша час­ти­на ман­друє су­ходо­лом, жив­ля­чи річки, бо­лота, ль­одо­вики, підземні во­ди, і зно­ву пот­рапляє у Світо­вий оке­ан, ви­паро­вуєть­ся й ви­падає у виг­ляді дощів і снігу на су­ходолі.

От­же, без­пе­рер­вний про­цес пе­реміщен­ня во­ди із Світо­вого оке­ану на су­ходіл че­рез ат­мосфе­ру та із су­ходо­лу зно­ву у Світо­вий оке­ан на­зива­ють світо­вим кру­го­обігом во­ди.

Розрізня­ють ма­лий (оке­ан — ат­мосфе­ра — оке­ан) і ве­ликий (оке­ан — ат­мосфе­ра — су­ходіл — оке­ан) кру­го­обіг во­ди.

Кру­го­обіг во­ди об’єднує всі час­ти­ни гідрос­фе­ри, пов’язує між со­бою обо­лон­ки Землі — ат­мосфе­ру, літос­фе­ру , біос­фе­ру та гідрос­фе­ру, за­без­пе­чує пе­рене­сен­ня теп­ла й во­логи на пла­неті. Ос­новни­ми чин­ни­ками, що зу­мов­лю­ють цей про­цес, є со­няч­на енергія й си­ла тяжіння Землі.

Еле­мен­та­ми кру­го­обігу є ви­паро­вуван­ня во­ди, пе­рене­сен­ня во­дяної па­ри на відстань, кон­денсація во­дяної па­ри, ут­во­рен­ня кра­пель. ви­падан­ня опадів, про­сочу­ван­ня во­ди в грунт і стікан­ня во­ди.

Зна­чен­ня світо­вого кру­го­обігу во­ди на Землі ду­же ве­лике. Зав­дя­ки кру­го­обігу во­да пос­та­чаєть­ся в усі ку­точ­ки пла­нети. Як­би во­лога з ат­мосфер­ни­ми опа­дами при­пини­ла над­хо­дити на су­ходіл, з ча­сом во­да б із су­ходо­лу ви­пару­вала­ся, а рос­ли­ни та тва­рини на Землі за­гину­ли.

Зна­чен­ня гідрос­фе­ри. Роль во­ди в житті на­шої пла­нети, ок­ре­мих ком­по­нентів природи, кож­ної жи­вої істо­ти ду­же ве­лика. Во­на вхо­дить до складу всіх ор­ганізмів. Багатс­тво та різно­манітність при­роди без­по­середньо за­лежить від на­яв­ності во­ди. Че­рез відсутність во­ди, при­дат­ної для пит­тя, ду­же бідний рос­линний і тва­рин­ний світ пус­тель. Са­ме то­му так склад­но жи­веть­ся там лю­дям.

Спо­соби зоб­ра­жен­ня вод су­ходо­лу на плані місце­вості та карті. Гідрог­рафічні об'єкти (оке­ани, мо­ря, озе­ра, річки, во­дос­хо­вища, став­ки, струм­ки, ка­нали, дже­рела та ін.) є ду­же важ­ли­вими еле­мен­та­ми будь-яко-го пла­ну чи кар­ти.

Такі еле­мен­ти гідрос­фе­ри, як мо­ря, оке­ани, озе­ра, на кар­тах зоб­ра­жу­ють­ся у виг­ляді чітко об­ме­жено­го кон­ту­ру, за­фар­бо­вано­го в бла­кит­ний колір.

Поз­на­чені на кар­тах річки та їх при­токи ут­во­рю­ють своєрідний ма­люнок, подібний до сітки, то­му водні об’єкти су­ходо­лу на­зива­ють гідрог­рафічною сіткою. На кар­тах і пла­нах їх поз­на­ча­ють синім або бла­кит­ним коль­ором. На дрібно­мас­штаб­них кар­тах річки зоб­ра­жу­ють­ся однією лінією. На пла­нах місце­вості й то­пог­рафічних кар­тах у широких місцях річки — дво­ма лініями. Місце між лініями за­фар­бо­вуєть­ся синім кольором. У та­ких ділян­ках ши­рину річки мож­на виміря­ти за до­помо­гою мас­шта­бу.

Спеціаль­ни­ми зна­ками поз­на­ча­ють­ся річки, що пе­реси­ха­ють, во­дос­па­ди. по­роги, греблі та ін.

§ 39. Час­ти­ни Світо­вого оке­ану. Су­ходіл в оке­ані

Світо­вий оке­ан. Світо­вий оке­ан — без­пе­рер­вний вод­ний простір на по­верхні Землі, що ото­чує ма­тери­ки й ос­тро­ви. Це — найбіль­ша во­дой­ма на­шої пла­нети, що ста­новить біль­шу час­ти­ну во­ди гідрос­фе­ри, зай­має 70,8 % зем­ної по­верхні. Світо­вий оке­ан єди­ний. Оскіль­ки в нь­ому роз­та­шовані ма­тери­ки й ос­тро­ви, то й­ого умов­но поділя­ють на чо­тири час­ти­ни — оке­ани: Ти­хий, Ат­лантич­ний, Індій­ський, Північний Ль­одо­витий.

Ти­хий оке­ан — найбіль­ший з оке­анів на­шої пла­нети (49 % площі Світо­вого оке­ану). Ти­хим й­ого наз­вав Ф. Ма­гел­лан, ек­спе­диція яко­го пе­рет­ну­ла оке­ан у півден­них ши­ротах жод­но­го ра­зу не пот­ра­пив­ши в шторм. Про­те ця наз­ва не відповідає ха­рак­те­рові оке­ану. У помірних ши­ротах Північної півкулі оке­ану штор­ми бу­ва­ють про­тягом усієї хо­лод­ної по­ри ро­ку. Ча­сом во­ни трапля­ють­ся й улітку. У Південній півкулі сильні вітри нерідко пе­рехо­дять в ура­гани, здій­ма­ючи хвилі ви­сотою до 35 м.

Ти­хий оке­ан — най­глиб­ший се­ред оке­анів. Тут містить­ся най­глиб­ша за­пади­на Сбіто­бого оке­ану — Маріансь­ка, її гли­бина ста­новить 11 022 м.

Ат­лантич­ний оке­ан — дру­гий за бєли­чиною вод­ний ба­сейн на­шої пла­нети. Й­ого дов­жи­на пе­реви­щує ши­рину в кіль­ка разів. Наз­ву оке­анові да­ли давні гре­ки за ім’ям міфічно­го ге­роя Ат­ланта, який ніби­то сто­яв на краю землі й три­мав на пле­чах не­бес­не склепіння.

Індій­ський оке­ан — третій за пло­щею ба­сейн Світо­вого оке­ану. Він нез­ви­чай­ний тим, що май­же повністю розміще­ний у Південній півкулі між бе­рега­ми Аф­ри­ки, Азії, Авс­тралії й Ан­тар­кти­ди.

Північний Ль­одо­витий оке­ан — най­мен­ший з-поміж оке­анів, зай­має 1/20 Світо­вого оке­ану. Упер­ше й­ого виз­на­чив як ок­ре­мий оке­ан у 1650 р. гол­ландсь­кий ге­ог­раф Б. Ва­реніус. У 1845 р. Лон­донсь­ке ге­ог­рафічне то­варис­тво да­ло наз­ву оке­анові — Північний Ль­одо­витий, який наймілкіший з усіх, про­те най су­воріший і наймогутніший оке­ан.

Де­які вчені про­пону­ють ви­ок­ремлю­вати ще Півден­ний оке­ан, який оми­ває Ан­тар­кти­ду. Й­ого північну ме­жу во­ни про­водять по лінії, яка з'єднує південні точ­ки Аф­ри­ки. Півден­ної Аме­рики й о. Тас­манія.

 Мо­ря — це час­ти­на оке­ану, що відрізняєть­ся від нь­ого влас­ти­вос­тя­ми во­ди, течіями, ор­ганізма­ми. За рієнем відок­ремле­ності від Світо­вого оке­ану розрізня­ють внутрішні й ок­раїнні мо­ря.

Внутрішні мо­ря за­ходять да­леко в су­ходо­ли й з'єдну­ють­ся з оке­ана­ми протоками. Та­кими мо­рями є Чор­не, Азовсь­ке, Се­ред­земне, Балтій­ське, Чер­во­не.

Ок­раїнні мо­ря не ду­же заг­либлю­ють­ся в су­ходіл і відок­ремлю­ють­ся від оке­ану остро­вами чи нерівнос­тя­ми дна. До ок­раїнних морів на­лежать Північне, Нор­везь­ке, Барен­цо­ве, Бе­рин­го­ве та ін.

Віднос­но вузь­ка­ час­ти­на вод­но­го прос­то­ру, що спо­лучає дві сусідні во­дой­ми, називаєть­ся про­токою. Відо­мими про­тока­ми Світо­вого оке­ану є Бе­рин­го­ва, Дрей­ка, Магел­ла­нова, Гібрал­тарсь­ка. В Ук­раїні Кер­ченсь­ка про­тока з'єднує Азовсь­ке та Чор­не моря.

Час­ти­на оке­ану або мо­ря, що заг­либлюєть­ся в су­ходіл, але має ши­рокий зв'язок з оке­аном, на­зиваєть­ся за­токою. Ти­хий оке­ан біля західних бе­регів Північної Аме­рики ут­во­рює за­току Аляс­ка, Ат­лантич­ний біля бе­регів Євро­пи — Біскай­ську. В Індій­сько­му оке­ані гли­боко за­ходить у су­ходіл Євразії Бен­галь­ська за­тока.

Не­вели­ка за­тока, за­хище­на від бур і хвиль, на­зиваєть­ся бух­тою.

Шка­ла гли­бин — це шка­ла коль­оро­вих тонів, яку ви­корис­то­ву­ють для гіпсометрично­го фар­бу­ван­ня гли­бин­них щаблів. Шка­ли по­будо­вані за прин­ци­пом: «чим глиб­ше, тим темніше». Для щаблів морсь­ких гли­бин ви­корис­то­ву­ють бла­китні й сині коль­ори. Чим біль­ша гли­бина оке­ану, тим темніший відтінок синь­ого коль­ору викорис­то­ву­ють для її зоб­ра­жен­ня. Шка­лу гли­бин зас­то­сову­ють на гіпсо­мет­ричних, нав­чаль­них, за­галь­них ге­ог­рафічних і фізич­них кар­тах. Шка­лу з вказівкою гли­бини дають на по­лях кар­ти.

Су­ходіл в оке­ані. На су­ходіл при­падає тіль­ки 29 % зем­ної по­верхні. Найбільші масиви су­ходо­лу — ма­тери­ки або кон­ти­нен­ти. Їх існує шість: Євразія, Аф­ри­ка, Північна Аме­рика, Півден­на Аме­рика, Авс­тралія, Ан­тар­кти­да.

Віднос­но не­вели­ка ділян­ка су­ходо­лу, з усіх боків ото­чена во­дою, називається островом. Гру­па ос­тровів, роз­та­шова­них не­дале­ко один від од­но­го, утворює архіпе­лаг. Найбіль­ший архіпе­лаг Землі — Маїай­ський. Й­ого ос­тро­ви розміщені між Євразією та Авс­тралією.

На земній кулі існує кіль­ка де­сятків ти­сяч ос­тровів. Во­ни різні за пло­щею, при­родою та за­селеністю людь­ми. Найбіль­шим на Землі є о. Грен­ландія. За пло­щею він у 3,5 ра­за біль­ший за те­риторію Ук­раїни, про­те че­рез су­ворі при­родні умо­ви на нь­ому жи­ве ду­же ма­ло лю­дей. Ве­лики­ми ос­тро­вами є Каліман­тан, Но­ва Гвінея.

За по­ход­женням ос­тро­ви поділя­ють на три гру­пи: ма­тери­кові, вул­канічні й ко­ралові.

Ма­тери­кові ос­тро­ви — це ділян­ки су­ходо­лу, що ко­лись бу­ли час­ти­ною ма­тери­ка, а потім відок­ре­мили­ся від нь­ого внаслідок ру­ху зем­ної ко­ри. Та­кими ос­тро­вами є, наприклад, Ма­дагас­кар, Шрі-Лан­ка (Цей­лон), Са­халін, Ку­ба.

Вул­канічні ос­тро­ви ут­во­рили­ся внаслідок вул­канічних ви­вер­жень на дні оке­анів і моріє. Во­ни не­великі за пло­щею, час­то фор­мою подібні до вул­ка­на. Вул­канічні ос­тро­ви розміщені гру­пами й ут­ во­рю­ють лан­цюг гірсь­ких вер­шин. Особ­ли­во ба­гато вулканічних ос­тровів у Ти­хому оке­ані (Ку­риль­ські, Га­вай­ські та ін.).

Ко­ралові ос­тро­ви — ре­зуль­тат життєдіяль­ності морсь­ких тва­рин — ко­рало­вих поліпів. Такі ос­тро­ви ут­во­рю­ють­ся внаслідок скуп­чення Вап­ня­кових ске­летів відмерлих поліпів. Фор­мою во­ни здебіль­шо­го на­гаду­ють суціль­не або розірва­не кіль­це, що ото­чує мілко­вод­дя. Цим мілко­воддям мо­же бу­ти вер­ши­на підвод­но­го вул­ка­на. Острів та­кої фор­ми на­зива­ють ато­лом.

Ко­ралові поліпи мо­жуть жи­ти в оке­анічній воді, тем­пе­рату­ра якої не ниж­ча за +20 °С. То­му ко­ралові ос­тро­ви здебіль­шо­го зна­ходять­ся в теп­лих мо­рях між 30° пн. ш. і 30° пд. ш.

Найбіль­шим ко­рало­вим ос­тро­вом є Ве­ликий Бар’єрний риф біля східних бе­регів Авс­тралії.

Півос­тро­вом на­зиваєть­ся ділян­ка су­ходо­лу, що ото­чена з трь­ох боків во­дою, а з чет­верто­го є про­дов­женням ма­тери­ка. Півос­тро­ви ут­во­рю­ють­ся пе­реваж­но під впли­вом рухів зем­ної ко­ри — опус­кання ок­ре­мих діля­нок су­ходолу або піднят­тя час­тин морського дна. Найбіль­ший півострів на Землі —Аравій­ський, розміще­ний у півден­но-західній час­тині Азії. Біль­ше як на 1000 км заг­либлюєть­ся в Індій­ський оке­ан півострів Індос­тан. На північно­му за­ході Євро­пи роз­та­шова­ний Скан­ди­навсь­кий півострів. На півдні Євро­пи зна­ходять­ся Піре­ней­ський, Апеннінсь­кий, Вол­консь­кий півос­тро­ви. Во­дами Чор­но­го й Азовсь­ко­го морів оми­ваєть­ся Кримсь­кий півострів. Незначний вис­туп бе­рега в бік мо­ря чи оке­ану на­зива­ють ми­сом.

§ 40. Влас­ти­вості вод Світо­вого оке­ану

Тем­пе­рату­ра во­ди. Унікаль­ною влас­тивістю во­ди як ре­чови­ни є її здатність повіль­но нагріва­тися й повіль­но охо­лод­жу­вати­ся. Оке­ан на­копи­чує ве­личез­ну кількість теп­ла та є ре­гуля­тором тем­пе­рату­ри при­зем­них шарів повітря. У різних місцях тем­пе­рату­ра вод Світо­вого оке­ану не­од­на­кова. Найбіль­ше нагріваєть­ся во­да в оке­анах на 20° пн. ш. і 20° пд. ш. Це суб­тропічні, тропічні та су­бек­ва­торіальні ши­роти. Тут зна­ходить­ся й об­ласть ви­соко­го тис­ку. Більшість днів ро­ку не­бо в цих рай­онах ма­лох­марне, пе­рева­жає со­няч­на по­года. Са­ме тут верхній шар води тов­щи­ною 1 см пог­ли­нає 94 % со­няч­ної енергії, що пот­рапляє на по­вер­хню оке­ану. Від по­верхні со­няч­на енергія пе­редаєть­ся вглиб.

Се­ред­ня тем­пе­рату­ра во­ди на по­верхні Світо­вого оке­ану май­же + 17,5 °С. На екваторі во­на ста­новить +27 °С. У північній і південній по­ляр­них об­ластях во­да нагріваєть­ся в се­реднь­ому ли­ше до -0,8 °С. При такій тем­пе­ратурі прісна во­да за­мер­зає, а со­лона морсь­ка во­да ні.

 До гли­бини 200 м тем­пе­рату­ра во­ди змінюєть­ся за­леж­но від по­ри ро­ку: улітку во­да тепліша. узим­ку хо­лодніша. На гли­бині 4000 м тем­пе­рату­ра во­ди ста­новить май­же 0 °С, а далі зно­ву по­чинає підніма­тися.

Тем­пе­рату­ра по­вер­хне­вого ша­ру во­ди в оке­анах змінюєть­ся про­тягом до­би й пір ро­ку.

Чо­му морсь­ка во­да со­лона? Вам уже відо­мо, що во­да — ве­ликий роз­чинник. Як резуль­тат — у во­дах Світо­вого оке­ану містить­ся ба­гато тих хімічних еле­ментів, що є б земній корі. Найбіль­ше в ній роз­чи­ну ку­хон­ної солі. То­му на смак морсь­ка во­да гіркосолона. Пи­ти та­ку во­ду лю­дина не мо­же. Ви­руша­ючи в морсь­ке пла­ван­ня, лю­ди бе­руть із со­бою ве­ликий за­пас прісної во­ди.

За­галь­на кількість усіх со­лей, роз­чи­ нених в 1 кг во­ди, ви­раже­на б гра­мах, називається со­лоністю.

У кож­но­му літрі морсь­кої во­ди в се­реднь­ому містить­ся 35 г солі. Тоб­то 1 л морсь­кої во­ди містить 3,5 % роз­чи­нених у ній міне­раль­них ре­човин. Од­нак со­лоність визначається не в со­тих час­тках, а в ти­сяч­них. Ти­сяч­на час­тка ціло­го називається проміле й поз­на­чаєть­ся зна­ком %о. От­же, со­лоність 1 л морсь­кої во­ди становить 35 %о.

Со­лоність морсь­кої во­ди за­лежить від ба­гать­ох чин­ників і то­му не мо­же бу­ти постійною. У різних мо­рях со­лоність бо­ди не­од­на­кова. Річки, що Бвпа­да­ють у внутрішні мо­ря, роб­лять їх во­ди менш со­лони­ми.

Нап­риклад, со­лоність во­ди в Азовсь­ко­му морі — ли­ше 10-12 %о, а в сусіднь­ому Чор­но­му морі — 17-22 %о. Най­со­лоніша во­да в Чер­во­ному морі — 41 %о.

Від со­лоності морсь­кої бо­ди за­лежить тем­пе­рату­ра її за­мер­зання: чим ви­ща со­лоність бо­ди, тим ниж­ча тем­пе­рату­ра її за­мер­зання. Со­лона во­да за­мер­зає при тем­пе­ратурі -2... -4 °С. За­мер­зла морсь­ка во­да ут­во­рює кригу. Щільність морсь­ко­го ль­оду мен­ша від щіль­ності морсь­кої во­ди. То­му пла­вучі ль­оди підно­сять­ся над по­вер­хнею во­ди на 1/7-1/10 час­ти­ну тов­щи­ни. Трап­ля­ють­ся ду­же ве­ликі кри­жані по­ля. Під впли­вом вітру й течій бо­ни пе­реміщу­ють­ся — дрей­фу­ють. Найбіль­ше кри­ги б при­поляр­них рай­онах. Пло­ща, ук­ри­та кри­гою, змен­шуєть­ся в літній період. Лід у Світо­вий оке­ан пот­рапляє й із ма­тери­ка Ан­тар­кти­да та ве­ликих пібнічних ос­тровів (нап­риклад, Грен­ландії). Ль­одо­вики, що зсу­ва­ють­ся із су­ходо­лу, пот­рапля­ють у во­ду. Та­кий лід утворює айсберги — ве­летенські пла­ва­ючі го­ри.

§41. Рух во­ди у Світо­вому оке­ані

Рух во­ди. Во­да в оке­ані зав­жди пе­ребу­ває в русі. Навіть у ти­ху по­году не­великі хвилі на­кочу­ють­ся на бе­рег і відко­чу­ють­ся від нь­ого, за­бира­ючи час­ти­ну піску, галь­ки, гли­ни.

Розрізня­ють кіль­ка видів рухів во­ди в мо­рях і оке­анах: вітрові хвилі, цу­намі, прип­ли­ви, відпли­ви, течії.

Вітрові хвилі ви­ника­ють під дією вітру. По­риви вітру ніби вдав­лю­ють по­вер­хню во­ди, ство­рю­ючи хвилі, що до­сяга­ють іноді кіль­ка­мет­ро­вої ви­соти.

Хвилі ви­кону­ють ве­лику руйнівну та твор­чу ро­боту. В од­них місцях во­ни руй­ну­ють гірські по­роди, б інших відкла­да­ють зруй­но­вані час­тинки. Так ство­рю­ють­ся пляжі з піску та галь­ки.

Цунамі. Хвилі, що нерідко ви­ника­ють у Ти­хому оке­ані й до­сяга­ють бе­регів Японії, на­зива­ють цу­намі — ут­во­рю­ють­ся під час підвод­них зем­летрусів, а та­кож виверження підвод­них вул­канів. Швидкість цу­намі ста­новить від 50 до 1000 км/год.

Ви­сота цу­намі у відкри­тому морі заз­ви­чай не біль­ше 1 м при дов­жині хвилі 100-200 км. Про­те ко­ли та­ка хви­ля ви­ходить на при­береж­не мілко­вод­дя, ви­сота її швид­ко зрос­тає, до­сяга­ючи 40 м. Гігантські во­дяні хвилі, об­ру­шу­ючись на бе­рег, тро­щать суд­на, зни­щу­ють будівлі, а відсту­па­ючи, зно­сять б оке­ан усе, що трап­ляєть­ся на їх шля­ху.

Прип­ли­ви й відпли­ви. Лю­ди, які жи­вуть на уз­бе­режжі морів, зна­ють, що че­рез кож­них шість го­дин рівень мо­ря змінюєть­ся: двічі на до­бу підви­щуєть­ся, двічі зни­жуєть­ся.

Мо­ре не­наче ди­хає. Це прип­ливні яви­ща. Во­ни відбу­ва­ють­ся пе­реваж­но то­му, що водні ма­си оке­анів і морів при­тягу­ють­ся Міся­цем і мен­шою мірою Сон­цем. У відкритому оке­ані ви­сота прип­ливної хвилі до­сягає 1 м, а біля бе­регів зрос­тає. Ко­ли прип­ливна хви­ля за­ходить у за­току лій­ко­подібної фор­ми, ви­сота прип­ли­ву зрос­тає в кіль­ка разів. У за­тоці Фанді (Північна Аме­рика) прип­ли­ви бу­ва­ють до 18 м зав­вишки, а в Біло­му морі — 12 м.

Си­лу прип­ливних хвиль ви­корис­то­ву­ють для ви­роб­ниц­тва елек­тро­енергії на прип­ливних елек­трос­танціях (ПЕС).

Оке­анічні течії. Во­да у Світо­вому оке­ані весь час пе­реміщуєть­ся. Го­ризон­таль­не пе­реміщен­ня во­ди, го­лоб­ною при­чиною яко­го є постійні вітри, на­зиваєть­ся оке­анічною течією. Це своєрідні річки б оке­ані, що те­чуть се­ред менш рух­ли­вих вод. Ши­рина цих по­токів мо­же ся­гати ти­сячі кіло­метрів, дов­жи­на — ба­гать­ох ти­сяч кіло­метрів. Більшість течій ут­во­рюєть­ся під впли­вом постій­них вітрів, що зму­шу­ють во­ду ру­хати­ся б пев­но­му нап­рямку.

Вітри па­сати, які постій­но дмуть від північно­го й півден­но­го тропіків до ек­ва­тора, фор­му­ють в Ат­лантич­но­му й Ти­хому оке­анах Північну та Півден­ну па­сатні течії, які пе­рети­на­ють оке­ани із за­ходу на схід.

Розрізня­ють теплі й хо­лодні течії. Як­що тем­пе­рату­ра во­ди течії ви­ща від тем­пе­рату­ри ото­чу­ючих її оке­анічних вод, во­на вва­жаєть­ся те­тою, а ниж­ча — хо­лод­ною. Голь­фстрім і па­сатні течії— теплі, аЛаб­ра­дорсь­ка й течія Західних Вітрів — хо­лодні. Нап­рямки теп­лих течій на кар­тах поз­на­ча­ють­ся чер­во­ними стрілка­ми, а хо­лод­них — синіми.

Роль течій у житті оке­ану ве­личез­на. Во­ни пе­рено­сять теп­ло, корм для жи­вих ор­ганізмів, є шля­хами міграції риб і морсь­ких тва­рин. Оке­анічні течії впли­ва­ють і на клімат уз­бе­реж­жя.

Жит­тя в оке­анах і мо­рях. Оке­ани й мо­ря — батьківщи­на всь­ого жи­вого на Землі. Рос­линний і тва­рин­ний світ оке­анів і морів ба­гатий і різно­манітний (лип. 115). У воді жи­вуть чис­ленні ссавці (ки­ти, дельфіни, тю­лені, моржі, морські ко­тики) і ти­сячі видів риб, мо­люсків, ра­коподібних. морсь­ких во­дорос­тей, ко­ралів.

Ор­ганічний світ оке­анів людс­тво ви­корис­то­вує як цінні хар­чові про­дук­ти.

§42. Во­ди су­ходо­лу

До вод су­ходо­лу, які іноді ще на­зива­ють­ся внутрішніми во­дами, відно­сять річки, озе­ра, підземні во­ди та при­род­ний лід. За розміщен­ням во­ди су­ходо­лу поділя­ють на дві ве­ликі гру­пи: по­вер­хневі та підземні.

Нині во­дой­ми — дже­рело прісної во­ди й елек­тро­енергії, тран­спортна магістраль і улюб­ле­не місце відпо­чин­ку.

Після ви­падан­ня до­щу час­ти­на во­ди про­сочуєть­ся крізь зем­лю й ут­во­рює підземні во­ди, а інша час­ти­на стікає по по­верхні су­ходо­лу, ут­во­рю­ючи струмки. Струмки зливають­ся й ут­во­рю­ють річку, яка те­че в пог­либленні по­верхні суходо­лу — річищі (руслі), що фор­муєть­ся під дією во­ди.

Що та­ке річка? Річки на всіх ма­тери­ках про­низу­ють су­ходіл, ніби й­ого кровонос­на сис­те­ма. Во­ни за­без­пе­чу­ють жит­тя вод­них і нав­ко­ло-вод­них тва­рин і рослин, є тран­спортни­ми шля­хами. Си­лою сво­го вічно­го ру­ху річки нев­томно зміню­ють по­верхню Землі.

Річка — це вод­ний потік, який по­чинаєть­ся з ви­току, те­че у ви­роб­ле­ному ним са­мим заг­либленні — руслі й закінчуєть­ся гир­лом. Частіше всь­ого річки — це постійні по­токи во­ди. Про­те в рай­онах су­хого кліма­ту річки мо­жуть тим­ча­сово пе­реси­хати.

Кож­на річка має витік — місце, де во­на бе­ре по­чаток. Ним мо­же бу­ти не­вели­ке дже­рело, озе­ро, бо­лото, у го­рах — ль­одо­вик. Місце, де річка впа­дає в іншу во­дойму, на­зиваєть­ся гир­лом. Річки, що впа­да­ють у го­лов­ну річку, на­зива­ють­ся при­тока­ми.

Го­лов­на річка та її при­токи ут­во­рю­ють річко­ву сис­те­му. Те­риторія, з якої річка ра­зом із при­тока­ми зби­рає во­ду, на­зиваєть­ся ба­сей­ном річки. Найбіль­ший ба­сейн у річки Ама­зон­ки. Й­ого пло­ща — 7 млн км², що май­же дорівнює площі ма­тери­ка Авс­тралія. Ба­сей­ни річок відок­ремлені один від од­но­го во­додіїами. Нап­риклад, у Північній Аме­риці во­доділ про­ходить по го­рах Кор­дильєри: річки західно­го схи­лу впа­да­ють у Ти­хий оке­ан, а східно­го — у Північний Ль­одо­витий. Май­же зав­жди річи­ще зна­ходить­ся на дні шир­шо­го зни­жен­ня в рельєфі, яке на­зиваєть­ся річко­вою до­линою.

Річки рівнинні й гірські. Особ­ли­вості течії річки за­лежать від рельєфу. На різних ділян­ках шля­ху річки від ви­тою, до гир­ла її при­рода мо­же зміню­вати­ся. Гірські річки ма­ють швид­ку течію, ни­зовинні — повіль­ну. Кам'яні бри­ли твер­дих порід, що вис­ту­па­ють із во­ди в руслі річки, ут­во­рю­ють по­роги. До­ла­ючи по­роги, во­да б річці пінить­ся, роз­бриз­куєть­ся й ут­во­рює ви­ри. Такі по­роги бу­ли ко­лись на Дніпрі біля За­поріжжя. Нині ГЕС підня­ла рівень во­ди в річці й за­топи­ла по­роги.

Як­що річка па­дає з ви­соко­го ус­ту­пу, ут­во­рюєть­ся во­дос­пад. Во­дос­пад — ви­сокий ске­ляс­тий ус­туп на річці, з яко­го па­дає во­да.

У гірсь­ких річок май­же зав­жди річи­ще вузь­ке й гли­боке, а бе­реги круті.

Рівнинні річки ма­ють ши­року до­лину та зви­висті річи­ща — ме­ан­дри. Ут­во­рен­ня ме­андрів зу­мов­ле­не тим, що з од­но­го бо­ку річка роз­ми­ває бе­рег, а на внутрішню час­ти­ну на­миває пісок і гравій. У до­линах рівнин-них річок час­то мож­на ба­чити сліди давніх ме­андрів. Іноді річка про­биває собі но­вий, ко­рот­ший шлях, за­лиша­ючи час­ти­ну річи­ща, яке на­зива­ють ста­рицею.

Річка Ама­зон­ка — найбіль­ша у світі за дов­жи­ною та пло­щею ба­сей­ну. Роз­та­шова­на б північній час­тині ма­тери­ка ПІБден­на Аме­рика. Річка те­че із за­ходу на схід, не­дале­ко від ек­ва­тора. Річко­ва сис­те­ма Ама­зон­ки зна­ходить­ся між па­рале­лями 5° пн. ш. та 17° пд. ш., між ме­ридіана­ми 48° і 75° зх. д.

Річка Ама­зон­ка бе­ре по­чаток на ви­соті 5 тис. км із засніже­них вер­шин Пе­ру­ансь­ких Анд. Ви­током її вва­жаєть­ся річка Ма­рань­йон. яка ра­зом з Ука­ялі ут­во­рює Ама­зон­ку. Річка протікає пе­реваж­но по те­риторії Бра­зилії, але не­великі час­ти­ни ба­сей­ну річки Ама­зон­ки зна­ходять­ся в Болівії, Пе­ру, Ек­ва­дорі й Ко­лумбії.

Річка Ама­зон­ка впа­дає в Ат­лантич­ний оке­ан. Її доєжіша від го­лов­но­го ви­току річки Ма­рань­йон ста­новить 6992.06 км.

§ 44. Озе­ра

Чи ба­чили ви озе­ро? Роз­кажіть про нь­ого. Чим во­но відрізняєть­ся від річки?

Що та­ке озе­ро? Бла­китні пер­ли­ни, го­лубі очі пла­нети, клап­ти­ки не­ба, що впа­ли на Зем­лю, — так об­разно лю­ди на­зива­ють озе­ра. У цих наз­вах — став­лення лю­дей до ць­ого вит­во­ру при­роди.

Усі озе­ра на­шої пла­нети зай­ма­ють ли­ше 1,8 % площі су­ходо­лу. Озе­ра різні за ве­личи­ною. Найбіль­ше озе­ро на Землі — Каспій­ське. У ми­нуло­му бо­но з'єдну­вало­ся з оке­аном і бу­ло мо­рем, й­ого во­да за скла­дом со­лей подібна до оке­анічної. За ве­лику пло­щу й со­лону во­ду й­ого на­зива­ють мо­рем.

Існу­ють і озе­ра-ма­лят­ка, пло­щею кіль­ка квад­ратних метрів.

Озе­ра є прісні й со­лоні. Во­ни трап­ля­ють­ся в най­хо­лодніших і най-тепліших місце­вос­тях, ви­соко в го­рах і ни­зови­нах.

Най­глиб­ше озе­ро на­шої пла­нети — Бай­кал. Й­ого гли­бина ста­новить 1637 м. Во­но містить 1/10 за­пасів прісної во­ди Землі.

Для ут­во­рен­ня озе­ра потрібні дві умо­ви: уло­гови­на по­верхні су­ходо­лу та дос­татня кількість во­ди. Заз­ви­чай та­ка уло­гови­на за­пов­нюєть­ся річкою або підзем­ною бо­дою. бо-дою ат­мосфер­них опадів, іноді во­да в озе­ра пот­рапляє з мо­ря.

От­же, озе­ро — при­род­на во­дой­ма (уло­гови­на, за­пов­не­на во­дою), яка не має без­по­середнь­ого спо­лучен­ня з мо­рем. 

§ 45. Бо­лота. Штучні во­дой­ми

Чим бо­лото відрізняєть­ся від озе­ра?

Що та­ке бо­лото? Найбільш своєрідною час­ти­ною гідрос­фе­ри є бо­лота з неп­рохідни­ми тря­сови­нами, виділен­ням бо­лот­но­го га­зу, нез­вичним тва­рин­ним і рос­линним світом.

Здав­на лю­ди вва­жали бо­лота по­род­женням не­чис­тої си­ли, яка, за на­род­ним повір'ям, зав­жди меш­ка­ла в бо­лоті. Бо­лота й нині є дже­релом де­яких тяж­ких хво­роб.

Бо­лота — не надмірно зво­ложе­на ділян­ка зем­ної по­верхні з во­лого­люб­ною рос­линністю, унаслідок відми­ран­ня якої ут­во­рюєть­ся шар тор­фу не мен­ше як ЗО см.

Бо­лота містять 5-10 % су­хої ре­чови­ни (тор­фу), а реш­та — во­да. Во­ни зай­ма­ють 2 % усієї те­риторії су­ходо­лу. Бо­лота скон­цен­тро­вані в рай­онах із над­лишко­вим зво­ложен­ням.

Як ут­во­рю­ють­ся бо­лота? Бо­лота ут­во­рю­ють­ся внаслідок пе­рез­воло­жен­ня грун­ту. На та­ких ділян­ках Землі рос­туть во­лого­любні мо­хи, трав'янисті рос­ли­ни, де­рева та ча­гар­ни­ки. Час­то мілкі во­дой­ми (здебіль­шо­го озе­ра, став­ки) пе­рет­во­рю­ють­ся на бо­лота внаслідок їх за­рос­тання трав'янис­тою рос­линністю. Бо­лота ут­во­рю­ють­ся й унаслідок за­боло­чуван­ня су­ходо­лу, що пов'яза­не з піднят­тям ґрун­то­вих вод.

Ду­же по­ширені бо­лота в тун­дровій і лісовій зо­нах. Рівнинні те­риторії півночі України, Біло­русі, Росії, інших країн Євро­пи теж знач­но за­боло­чені. Ве­личезні прос­то­ри Західно­сибірсь­кої ни­зови­ни вкриті бо­лота­ми, їх пло­ща до­сягає 1 мли км².

Кла­сифікація боліт. За­леж­но від умов жив­лення та ха­рак­те­ру рос­линності бо­лота поділя­ють на ни­зинні, вер­хові та пе­рехідні.

Ни­зинні бо­лота роз­та­шовані пе­реваж­но в зни­жен­нях рельєфу (у до­линах річок, на бе­регах озер), жив­лять­ся підзем­ни­ми во­дами. На та­ких бо­лотах рос­туть віль­ха, оче­рет, рогіз, осо­ка, мо­хи. Ни­зинні бо­лота ба­гаті на міне­ральні ре­чови­ни.

Вер­хові бо­лота роз­та­шовані на во­доділах і піща­них те­расах річок в умо­вах живлення.

(пе­реваж­но з ат­мосфер­них опадів).

Ці бо­лота бідні на міне­ральні спо­луки. то­му й рос­линність тут бідна й має спе­цифічні оз­на­ки — пе­рева­жа­ють ча­гар­ни­ки (баг­но бо­лот­не, жу­рав­ли­на), пухівка, мо­хи, трап­ля­ють­ся сос­на й бе­реза.

Пе­рехідні бо­лота поєдну­ють оз­на­ки ни­зин­них і вер­хо­вих боліт.

Зна­чен­ня боліт. У ме­жах Ук­раїни найбіль­ше боліт на Поліссі (Во­линсь­ка. Рівненська. Київсь­ка. Чернігівсь­ка об­ласті). Це пе­реваж­но ни­зинні бо­лота. Знач­на їх час­ти­на осу­шена, а землі ви­корис­то­ву­ють­ся в сіль­сько­му та лісо­вому гос­по­дарс­твах.

В умо­вах наг­ро­мад­ження во­логи й не­дос­татнь­ого дос­ту­пу кис­ню б бо­лотах фор­му­ють­ся міне­ральні й ор­ганічні відкла­ден­ня. Во­ни скла­да­ють­ся з кіль­кох шарів, ут­во­рених рос­линни­ми реш­тка­ми. Торф боліт ви­корис­то­вуєть­ся як па­ливо, доб­ри­во в сіль­сько­му гос­по­дарстві, з нь­ого ви­готов­ля­ють теп­лоізо­ляційні пли­ти, кор­мові дріжджі та інші хімічні про­дук­ти (аміак, дь­оготь то­що).

Бо­лота бе­руть участь у кру­го­обігу во­ди на пла­неті. Во­да в них очи­щаєть­ся й відстоюєть­ся. З боліт бе­ре по­чаток ба­гато річок. Так, із за­боло­ченої те­риторії Вал­дай­ської ви­сочи­ни в Росії бе­руть по­чаток такі ве­ликі євро­пей­ські річки, як Дніпро та Вол­га.

Крім то­го, бо­лота збіль­шу­ють во­логість повітря, зміню­ють й­ого тем­пе­рату­ру, пом'як­шу­ють клімат нав­ко­лишньої те­риторії.

Штучні во­дой­ми. З давніх часів лю­ди ство­рю­ють штучні річки та во­дой­ми. Штучні во­дой­ми — це во­дос­хо­вища й став­ки, ство­рені лю­диною д.ля гос­по­дарсь­ких пот­реб. Ка­нали — це штучні во­дото­ки. ство­рені лю­диною для зро­шуван­ня, осу­шуван­ня й суд­ноплавс­тва. Ще в Ста­родавнь­ому Єгипті (приб­лизно у II тис. до н. е.) був спо­руд­же­ний ка­нал фа­ра­онів, який з’єднав річку Ніл і Чер­во­не мо­ре. 17 лис­то­пада 1869 р. був відкри­тий для суд­ноплавс­тва Су­ець­кий ка­нал, який з'єднав Се­ред­земне та Чер­во­не мо­ря (мал. 123)■

У 1920 р. відбу­лося відкрит­тя Па­намсь­ко­го ка­налу. Й­ого дов­жи­на— 81,6 км, се­редній час про­ход­ження су­ден ста­новить 7-8 год, се­ред­ня про­пус­кна здатність — 36 су­ден на до­бу.

У нашій країні по­будо­вані Півтчнок­римсь­кий і Ка­ховсь­кий зро­шуваїьні ка­наїи. До про­мис­ло­вих міст пос­та­ча­ють во­ду ка­нали: Дніпро-Дон­бас. Сіверсь­кий До­нець-Дон­бас, Дніпро-Кри­вий Ріг.

Відо­мо, що про­тягом ро­ку річко­вий стік роз­поділяєть­ся нерівномірно. Улітку й узим­ку рівень во­ди б річках зни­жуєть­ся, а стік знач­но змен­шуєть­ся. Щоб збіль­ши­ти стік у літній час, вес­няні талі во­ди зат­ри­му­ють за до­помо­гою дамб. Від греблі ви­ще за течією річки ут­во­рюєть­ся штуч­не озе­ро — во­дос­хо­вище.

У світі ство­рено по­над ЗО тис. во­дос­хо­вищ. Се­ред найбіль­ших у світі за то­щею — во­дос­хо­вище Воль­та (8480 км³) в Аф­риці; за об’ємом во­ди — Братсь­ке во­дос­хо­вище на річці Ан­гарі (169,3 км⁴).

В Ук­раїні на річці Дніпрі ство­рено кас­кад во­дос­хо­вищ: Київсь­ке, Канівсь­ке, Кре­мен­чуць­ке, Дніпрод­зержинсь­ке, Дніпровсь­ке, Ка­ховсь­ке.

До штуч­них во­дойм відно­сять став­ки. Ці ма­ленькі во­дос­хо­вища лю­ди ство­рю­ють у рус­лах струмків, ярах або спеціаль­но ви­копа­них заг­либлен­нях. Во­ду з них ви­корис­то­ву­ють д.ля зро­шен­ня полів, садів і го­родів, во­допою ху­доби та інших гос­по­дарсь­ких пот­реб. У став­ках роз­во­дять во­доп­лавну пти­цю й ри­бу. Став­ки є ок­ра­сою дач­них діля нок. на­селе­них пунктів, парків, зон відпо­чин­ку. Во­ни пот­ре­бу­ють дог­ля­ду. Час від ча­су їх потрібно про­чища­ти та пог­либлю­вати.

Штучні во­дой­ми потрібні лю­дям. У кож­но­му ви­пад­ку, перш ніж прис­ту­пити до їх будівниц­тва, обов'яз­ко­во потрібно з'ясу­вати, до яких змін у при­роді во­ни мо­жуть приз­вести.

Ль­одо­вики «за­паса­ють» во­ду взим­ку й «вит­ра­ча­ють» її влітку. То­му влітку гірські річки найбільш пов­но­водні. В ок­ремі ро­ки в пе­редгір'ях і на рівни­нах, ку­ди витіка­ють гірські річки, па­вод­ки мо­жуть ма­ти ка­тас­трофічний ха­рак­тер.

Найбіль­ше гірсь­ких ль­одо­виків у Цен­тральній Азії. У го­рах Паміру зна­ходить­ся ль­одо­вик Фед­ченко — най­дов­ший в Євразії. При опус­канні ль­одо­вик Фед­ченко прий­має зліва й спра­ва ЗО ль­одо­виків-при­ток. Дов­жи­на ль­одо­вика — 77 км, ши­рина — 2600 м, тов­щи­на ль­оду в се­редній час­тині до­сягає 1000 м. Швидкість ру­ху ль­оду — до 66,8 см/до­бу. Верхній кінець ль­одо­вика зна­ходить­ся на ви­соті 6280 м, нижній — 2900 м.

Най­дов­ший у світі ль­одо­вик — Лам­берта в Ан­тар­ктиді. Й­ого дов­жи­на ста­новить май­же 400 км, а ши­рина в де­яких місцях пе­реви­щує 60 км.

На­ука, що вив­чає ль­одо­вики, на­зиваєть­ся гляціологією.

§ 47. Підземні водн

Як во­да пот­рапляє в кри­ницю? Чо­му в гли­бокій кри­ниці во­да чистіша, ніж у річці?

Як ут­во­рю­ють­ся підземні во­ди? Підзем­ни­ми на­зива­ють­ся во­ди, що зна­ходять­ся у верхній час­тині зем­ної ко­ри в по­рах, тріщи­нах і по­рож­ни­нах. Для давньої лю­дини по­ява во­ди в ко­лодязі за­лиша­лася за­гад­кою. Су­час­на лю­дина мо­же лег­ко по­яс­ни­ти таємни­цю по­ход­ження підзем­ної во­ди — після до­щу во­да про­сочуєть­ся крізь зем­лю, за­пов­нює по­рож­ни­ни, тріщи­ни, по­ри гірсь­ких порід. Як і по­вер­хневі, підземні во­ди мо­жуть пе­ребу­вати у виг­ляді во­дяної па­ри, ріди­ни чи ль­оду.

Кла­сифікація підзем­них вод. За умо­вами за­ляган­ня підземні во­ди поділя­ють на верхо­вод­ку, ґрун­тові й міжплас­тові во­ди.

Вер­хо­вод­ка — це се­зон­на во­да, що за­лягає най­ближ­че до зем­ної по­верхні. Рівень її про­тягом ро­ку змінюєть­ся. Во­да лег­ко заб­руднюєть­ся, а в по­суш­ли­ве літо зни­кає.

Грун­тові во­ди за­ляга­ють у пер­шо­му від по­верхні во­донос­но­лу шарі. Во­ни живляться во­дами ат­мосфер­них опадів. Мо­жуть ру­хати­ся по во­дот­ривко­му по­хило­му ша­ру й ви­ходи­ти на по­вер­хню в ярах або річко­вих до­линах у виг­ляді дже­рела. Гли­бина, на якій за­ляга­ють грун­тові во­ди, — це рівень грун­то­вих вод. що змінюєть­ся за­леж­но від кіль­кості во­ди, яка про­ник­ла. Вес­ною, після та­нен­ня сніп', він підви­щуєть­ся, а нап­рикінці су­хого літа — зни­жуєть­ся.

У місцях, де грун­тові во­ди за­ляга­ють не ду­же гли­боко, лю­ди ви­копу­ють кри­ниці, щоб до­бути во­ду для пит­тя. Во­да, що про­сочи­лася крізь по­ри гірсь­ких порід, знач­но чистіша, ніж в озері чи річці. У кри­ницях лег­ко спос­теріга­ти зміни рівня грун­то­вих вод.

Міжплас­тові во­ди за­ляга­ють у во­донос­но­му шарі між дво­ма во­дот­ривки­ми ша­рами. Во­да пот­рапляє в цей шар у місці, де во­донос­ний шар ви­ходить на по­вер­хню. Міжплас­тові во­ди чисті. Там, де во­дот­ривкі ша­ри про­гина­ють­ся, міжплас­то­ва во­да пе­ребу­ває під ве­ликим тис­ком. Такі во­ди на­зива­ють­ся ар­тезіансь­ки­ми. Ко­ли в та­ких місцях про­бити свер­дло­вину, во­да мо­же фон­та­нува­ти са­мостій­но.

У на­роді ка­жуть про во­ду так: де про­береть­ся, то­го й на­береть­ся. Во­да, ру­ха­ючись по по­рах і тріщи­нах роз­чи­няє міне­рали, га­зи, ор­ганічні ре­чови­ни. За вмістом со­лей підземні во­ди поділя­ють на прісні, со­лоні й роз­со­ли. У роз­со­лах містить­ся по­над 50 г солі на 1 л во­ди. Трап­ля­ють­ся со­лону­ваті підземні во­ди, що містять ко­рисні ре­чови­ни для здо­ров'я лю­дини. Це — міне­ральні во­ди. Такі во­ди є і в Ук­раїні, зок­ре­ма в м. Мор-шині. Трус­кавці, Хміль­ни­ку. Мир­го­роді.

Підземні во­ди бу­ва­ють різної тем­пе­рату­ри. Як­що тем­пе­рату­ра во­ди ви­ща 20 °С, — це тер­мальні во­ди. їх ви­корис­то­ву­ють для опа­лен­ня бу­динків. теп­лиць, ви­роб­ниц­тва елек­тро­енергії.

Ви­корис­тання та охо­рона підзем­них вод. Підземні во­ди ма­ють ве­лике зна­чен­ня. Во­ни ре­гулю­ють рівень во­ди в річках і озе­рах, ви­корис­то­ву­ють­ся д.ля во­допос­та­чан­ня на­селе­них пунктів, про­мис­ло­вих підприємств, зро­шен­ня полів у рай­онах, бідних по­вер­хне­вими во­дами. Міне­ральні во­ди ви­корис­то­ву­ють із ліку­валь­ною ме­тою.

§ 48. Лю­дина та гідрос­фе­ра

Зна­чен­ня во­ди для лю­дини. Як ствер­джу­ють учені, жит­тя на Землі за­роди­лось у воді, а ли­ше потім по­шири­лося на су­ходіл. Свою за­лежність від во­ди на­земні ор­ганізми збе­рег­ли впро­довж ба­гать­ох міль­йонів років.

За де­яки­ми роз­ра­хун­ка­ми, за­галь­носвіто­ве спо­живан­ня во­ди нині до­сягає 3300 км³ на рік, тоб­то тро­хи мен­ше 600 м³ на кож­но­го жи­теля Землі. Од­нак не всі лю­ди на нашій пла­неті за­без­пе­чені пит­ною во­дою. Май­же 60 % усієї по­верхні су­ходо­лу — це рай­они, де відсут­ня або відчу­ваєть­ся нес­та­ча прісної во­ди, у них про­живає 5 % на­селен­ня світу. Май­же 500 млн лю­дей страж­да­ють від хво­роб, вик­ли­каних нес­та­чею і по­ганою якістю пит­ної во­ди.

Во­да й ви­роб­ниц­тво. Во­да ши­роко ви­корис­то­вуєть­ся на про­мис­ло­вих підприємствах д.ля ви­роб­ниц­тва про­дукції. Нап­риклад, для ви­роб­ниц­тва 1 т цук­ру потрібно 100 т во­ди, 1 т па­перу — 250 т, 1 т син­те­тич­но­го во­лок­на — 1000 т, 1 т міді — 5000 т во­ди.

Знач­на кількість во­ди ви­корис­то­вуєть­ся й у сіль­сько­му гос­по­дарстві. На ви­роб­ниц­тво 1 т зро­шуваль­ної пше­ниці вит­ра­чаєть­ся 2000 т во­ди, на 1 т ба­вов­ник}' — 4000 т, на 1 т ри­су — по­над 5000 т. На земній кулі що­року на зро­шуван­ня ви­корис­то­вуєть­ся 2,5 млрд т во­ди.Лю­ди дав­но нав­чи­лися ви­корис­то­вува­ти енергію во­ди, що ру­хаєть­ся. На річках бу­дува­ли греблі й во­дяні мли­ни. Во­да, що па­дала з греблі, кру­тила мли­нові ко­леса. Во­дяне ко­лесо ба­гато століть удос­ко­налю­вало­ся, по­ки не ста­ло су­час­ною гідравлічною турбіною. Гідро­елек­трос­танції (ГЕС) ви­роб­ля­ють найдешевшу енергію. Вартість енергії ГЕС у 5 разів ниж­ча, ніж на теп­ло­вих і атом­них елек­трос­танціях.

Гра "Допоможи другу"(Перша допомога при різних видах травм.)

Мета: • узагальнити, систематизувати та повторити вивчений матеріал .
• стимулювати пізнавальну діяльність учнів;
• розвивати логічне мислення, 
• розвивати вміння та навички: 
1) надавати першу допомогу при отруєнні чадним газом, опіках різних ступенів, переломах кісток;
2) застосовувати теоретичні знання на практиці;
3) працювати в групах;
4) виконувати нестандартні завдання;
5) узагальнювати i систематизувати вивчений матеріал, вибирати головне, робити висновки;
• виховувати:
1) дбайливе ставлення до свого життя та здоров’я, 
2) почуття співпричетності до долі та проблем інших, відповідальність за близьких, оточуючих.
3) культуру спілкування один з одним.
Обладнання: 
1. Завдання для вікторини.
2. Картки з написом назв команд.
3. Емблеми з назвою команди (для кожної команди).
4. Кольорові картки (чорні для відповідей, червона – право на відповідь).
5. Індивідуальні засоби захисту від пожежі (ватно-марлеві пов’язки, носові хустки),
6. Матеріал для надання першої допомоги (бинт, вата, нашатирний спирт, знеболювальні, лід).
7. Таблиця «Надання першої допомоги при переломах, опіках»
8. Аптечка.
9. Матеріал для оформлення кабінету.
Попереджувальне домашнє завдання: 
1. Повторити матеріал з теми «Надзвичайні ситуації, що загрожують добробуту людини та суспільства».
2. Виготовити емблеми для кожного члена команди.
3. Підготувати девіз та невелике привітання для команд – суперників. 
                  Щоб у вашому домі не було біди,
                  Будьте обережні скрізь і завжди.
План конспект заходу.
I. Організаційний момент.
• Оформлення кабінету для проведення вікторини.
• Інструктаж членам журі стосовно оцінювання завдань вікторини.
• Інструктаж членам команд стосовно поведінки під час вікторини та інших організаційних питань.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.
1. Вступне слово ведучого.
Добрий день шановні учні. Я рада вітати вас у цій залі. Запрошую всіх вас прийняти участь у тематичній вікторині.
Щодня в світі фіксуються тисячі подій, при яких відбувається порушення нормальних умов життя і діяльності людей і які можуть призвести або призводять до загибелі. Ці події ми називаємо надзвичайними ситуаціями. Від них у житті не застрахований жоден з нас. 
Нажаль, стикаючись з лихом, багато людей неспроможні ефективно допомогти потерпілому. Чому так? Чому людина стає безпорадною, коли стикається з небезпекою? Відповідь до банальності проста: не вистачило знань, рішучості, волі, часу. 
Ті питання, які ми пригадаємо сьогодні допоможуть правильно прийняти рішення і не допустити зволікання в діях по наданню першої долікарської допомоги. 
(Оголошення теми вікторини).
ІІІ. Проведення вікторини
1. Слово вчителя.
У школі, основи різних наук ви повинні знати,
Тому сьогодні ми будемо ОБЖ вивчати.
Цю тему ви вже добре знаєте
Тому матеріал лише пригадаєте.
Отримані раніше знання потрібно вам повторити, 
Крім того, узагальнити та на практиці закріпити.
Пропоную вам змагання,
Конкурси хитрі й цікаві завдання.
2. Представлення членів журі.
Представляю вам членів поважного журі, від яких залежить доля кожного з вас.
3. Представлення команд.
4. Виконання завдань вікторини.
І тур «Привітання».
Кожній команді пропонується представити себе, оголосити свій девіз, привітати команду суперників та членів журі.
Оцінка: максимальна кількість балів 5.
ІІ тур «Мозковий штурм»
Кожній команді по черзі пропонується 10 запитань, які передбачають коротку відповідь. Члени команди повинні відповідати досить швидко, оскільки часу на роздуми немає. Відповідає той, хто знає відповідь. 
Запитання для команд:
І команда.
1. Комплекс заходів, що здійснюють хворим в стані клінічної смерті називається … (реанімацією). 
2. Як потрібно правильно виходити із задимленого приміщення… (повзком).
3. Ушкодження тканин організму під дією кислоти… (хімічний опік).
4. Розрізняють два види переломів, а саме: …(відкриті та закриті).
5. Отруйний газ, який утворюється під час горіння… (чадний газ).
6. Про який ступінь опіку свідчить поява пухирів на шкірі… (про ІІ ступінь).
7. Скільки ступенів має опік… (чотири).
8. Ділянку шкіри, ушкоджену лугом слід обробити…(слабким розчином оцту і водою).
9. При ураженні потерпілого електричним струмом перше, що треба зробити – це …(припинити дію електричного струму).
10. Найважливішими ознаками клінічної смерті є…(відсутність дихання і серцебиття).
ІІ команда.
1. Людина, що проводить комплекс заходів хворому у стані клінічної смерті називається …(реаніматором).
2. Сукупність простих доцільних дій, спрямованих на збереження здоров'я і життя потерпілого…(перша допомога).
3. Розрізняють три види кровотечі, а саме: капілярну…(венозну та артеріальну).
4. До якого класу хімічних речовин належить чадний газ…(до оксидів).
5. За якого ступеня опіку обвуглюються тканини… (при IV ступені)
6. Ушкодження тканин організму під дією вогню… (термічний опік).
7. Протигаз, респіратор, ватно-марлева пов’язка – це…(Індивідуальні засоби захисту органів дихання).
8. Скільки ступенів має відмороження…(чотири).
9. Ділянку шкіри, ушкоджену кислотою слід обробити…(розчином соди та водою).
10. Клінічна смерть відрізняється від біологічної тим, що…(людину ще можна оживити).
Оцінка туру: за кожну вірну відповідь 1 бал. Максимальна кількість балів 10.

ІІІ тур «Виправ помилки»
Кожній команді по черзі пропонують речення з помилками. Помилки треба знайти та виправити. Якщо команда не відповідає, то шанс відповісти отримує друга команда. Результатом виконання завдання є кольорові картки, які отримують члени команди за відповіді. Якщо помилку тільки знайшли – 1 чорна картка (1 бал), помилку виправили – ще одна картка (1,0 балів). Після виконання завдання картки передаються капітанами членам журі, для оцінки виконання завдання. 
Оцінка туру: загальна кількість балів відповідно кольоровим карткам.
Текст
1. Розрізняють обмороження 3 ступенів… (Чотирьох).
2. Зі стану біологічної смерті людину ще можна повернути до життя…(не можна, бо відмирають клітини головного мозку).
3. При отруєнні чадним газом треба людині дати випити велику кількість молока…(Під час отруєння чадним газом не можна людині давати пити, тем більше молоко, яке сприяє швидкому всмоктуванню отрути).
4. При термічному опіку ушкоджену ділянку шкіри протягом 10-15 хвилин тримати під водою, після чого обробити розчином оцту…(При хімічному опіку кислотою).
5. При зупинці капілярної кровотечі джгут накладають строком на 3-4 години…(артеріальної чи венозної кровотечі, строком до 2 годин).
6. При появі пухирів, під час опіку І ступеню, проколіть їх і накладіть асептичну пов’язку…(ІІ ступеню, пухирі проколювати не можна, це може призвести до їх інфікування).
7. При відмороженні щік сильно потріть їх снігом…(терти відморожену ділянку шкіри снігом не можна, достатньо потерти їх м’якою тканиною чи спиртом).
8. Тривалість клінічної смерті необмежена у часі…(обмежена у часі).
9. При ураженні людини електричним струмом необхідно спочатку оцінити стан потерпілого, а потім відключити дію електричного струму…(навпаки).
10. Якщо причиною опіку є дія на шкіру кислоти чи лугу, то опік називають термічним…(хімічним).
11. Якщо на людині горить одяг запропонуйте їй побігати, щоб повітря згасило вогонь…(Не можна бігти, бо це повітря ще більше роздмухає полум’я).
12. При сильному задимленні пересувайся до виходу піднявши якомога вище голову, щоб не отруїтися чадним газом.. (Треба рухатися повзком, опустивши голову якомога нижче, бо дим завжди піднімається вгору і тому найбільш небезпечно внизу).
ІV тур Конкурс капітанів
«Збери аптечку медичної допомоги».
Капітани кожної команди по черзі (всліпу) збирають аптечку.
Оцінка туру: максимальна кількість балів – 5.
V тур Гра «Ерудит».
Команди одержують завдання – кросворди. Вони однакові для кожної команди. Після виконання завдання піднімається червона картка. Команда, яка першою піднімає червону картку отримує додатковий бал.
Оцінка туру: 1 бал за вірно відгадане слово. Максимальна кількість балів 11.

Кросворд на тему: «Перша допомога при травмах»

По горизонталі:

3. Ознака опiкiв II ступеню
4. Паталогiчна рухомiсть кiнцiвки
6. Сукупнiсть прийомiв для оживлення потерпiлого
7. Засiб для накладання пов'язок

По вертикалі:

1. Засiб для зупинки артерiальної кровотечi
2. Найнебезпечнiша кровотеча
5. Результат термiчної дiї на шкiру
VІ тур Конкурс капітанів
Гра «Хто такий? Що таке?»
Грає капітан команди. За одну хвилину гравець повинен пояснити якомога більше слів чи їх сполучень, які йому будуть пропонувати.
Оцінка туру: 1 бал за вірне пояснення. Максимальна кількість балів – кількість вірних пояснень за одну хвилину.
1. Хімічний опік. (Ушкодження шкіри кислотою чи лугом).
2. Відмороження. (Ушкодження шкіри тривалою дією низької температури).
3. Відкритий. (Перелом).
4. Настойка йоду. (Засіб, що застосовують при обробці рани).
5. Клінічна смерть. (Зупинка серцебиття і диханні, клітини мозку не ушкоджені).
6. Термічний опік. (Ушкодження шкіри джерелом високої температури).
7. Перелом. (Порушення цілісності кістки).
8. Кровотеча. (Ушкодження кровоносних судин).
9. Нашатирний спирт (Засіб, який виводить людину зі стану непритомності). 
10. Реаніматор. (Людина, що проводить комплекс заходів хворому у стані клінічної смерті).
11. Капілярна. (Кровотеча)
12. Пожежник. (Людина, яка гасить пожежі).
13. Зупинка серцебиття. (Одна з ознак смерті).
14. Чадний газ. (Отруйний газ, що утворюється при пожежі).
15. Джгут. (Застосовується при зупинці кровотечі).
16. Шина. (Застосовується при переломі).
17. Бинт.(Обов’язковий елемент аптечки, що застосовується для накладання пов’язки).
18. Штучне дихання. (Штучне відновлення дихання при його зупинці).
19. Пухирі. (Утворюються під час опіку ІІ ступеню).
20. Вогнегасник. (Спеціальний засіб гасіння пожежі).
VІІ тур Естафета «Врятуй та допоможи»
Кожна команда ділиться на дві частини (по 3) одна група - рятувальники, інші - потерпілі. Обидві групи розходяться у різні частини класу.
Завдання рятувальникам:
1. У задимленому приміщенні знайти потерпілого і вивести його використовуючи підручні засоби захисту органів дихання. (Один з рятувальників прикривши ротову та носову порожнину змоченою носовою хусткою чи клаптиком бинта, присівши, пересувається у іншу частину класу, знаходить потерпілого, передає йому хустку і вони разом, присівши, повертаються назад).
2. У задимленому приміщенні знайти потерпілого та вивести його, використовуючи ватно-марлеву пов’язку. (Повторює дії першого, але замість хустки використовує ватно-марлеву пов’язку, яку надягає на потерпілого і разом з ним, присівши, повертається назад).
3. Надати допомогу потерпілому, який отримав опік ІІІ ступеня плечової кістки лівої руки. ( Рятувальник потерпілому на місце опіку накладає стерильну пов’язку і прикладає лід).
Оцінка туру: по 2 бали за виконання запропонованих дій, 2 бали за швидкість. Максимальна кількість балів за тур 8.
ІV. Підведення підсумків. 
1. Заключне слово вчителя.
Ну що ж закінчилася наша вікторина. Хочу сказати велике дякую всім, хто приймав в ній участь. Ви молодці. Ви показали досить глибокі знання. Гадаю, що всі ці теоретичні знання ви зможете використати на практиці, у повсякденному житті. 
Але, напевно, вас цікавить кінцевий результат. Мені дуже хотілось би сказати, що перемогла дружба, бо ви всі були на висоті. Але існує наука цифр – математика. Саме знання цієї науки допомогли нашому журі визначити переможця. 
2. Оголошення результатів вікторини (слово журі).
Членам журі ми слово надамо
Та кращу команду виберемо.
3. Нагородження переможців.
До нових зустрічей, до побачення.